Сяйво. Стівен Кінг

зараз світить сонце. Тут усе справжнє. Окрім Тоні, який тільки цяткою видніється на розі за шість будинків звідси, лунає його голос – слабенький, високий, ніжний: «Будь обережним, доку…»

      А наступної ж миті Тоні зник, зате з-за рогу вигулькнув пошарпаний татів червоний «жучок» і заторохтів по вулиці, пердячи ззаду синім димом. Денні враз підхопився з бровки, почав махати, стрибати з ноги на ногу, кричати: «Тато! Агов, татусю! Привіт! Привіт!»

      Тато завернув «фольксваген» до бровки, вимкнув двигун і відчинив дверцята. Денні притьмом кинувся до нього та раптом застиг з вибалушеними очима. Серце скинулося йому в горло і там немов вмерзло. Поряд із татом, на сусідньому передньому сидінні був молоток з коротким держаком, головка його була в крові, з прилиплим волоссям.

      Блим, і там лише пакет з купленими татом харчами.

      – Денні… доку, з тобою все гаразд?

      – Йо. Я в порядку.

      Він підійшов і зарився обличчям в татову джинсову куртку зі смушковим підбоєм, і обняв тата міцно-міцно-міцно. Джек обійняв сина навзаєм, дещо збитий з пантелику.

      – Агось, не варто отак сидіти на сонці, доку. Ти весь упрів.

      – Здається, я трішечки був задрімав. Я люблю тебе, тату. Я так тебе чекав.

      – Я теж люблю тебе, Дене. Я дещо нам привіз. Гадаю, ти вже достатньо великий, щоб занести це нагору?

      – Звісно, авжеж!

      – Док Торренс, найдужчий чоловік у світі, – промовив Джек, куйовдячи сину волосся. – Який має хобі засинати на вуличних перехрестях.

      Потім вони рушили до дверей, а мама спустилася на ґанок їх зустріти і Денні зупинився на другій сходинці, дивлячись, як вони цілуються. Їм було радісно бачити одне одного. Коханням променіло від них так само, як від тих хлопця з дівчиною, що були ішли вулицею, тримаючись за руки. Денні радів.

      Пакет з покупками – всього лиш пакет з харчами – потріскував у нього в руках. Усе було добре. Тато вдома. Мама його кохає. Нічого поганого нема. І не все з того, що йому показував Тоні, завжди траплялося.

      Але страх засів у нього біля серця, глибокий, огидний, він угніздився довкола його серця й того непіддатного розумінню слова, яке він побачив у дзеркалі своєї душі.

      Розділ п’ятий. Телефонна будка

      Джек зупинив «фольксваген» перед аптекою «Рексолл» у Тейбл Месі й дозволив двигуну самому заглухнути[36]. Йому вкотре подумалося, чи не варто було б зважитись на заміну бензонасоса, і вкотре він запевнив себе, що той їм зараз не по грошах. Якщо цей маленький автомобільчик спроможеться добігати до листопада, він усе одно потім піде на цілком заслужений відпочинок. У листопаді снігу там, у горах, навалить вище за дах цього «жука»… можливо, вище навіть за три «жуки», поставлені один на одного.

      – Хочу, щоб ти посидів у машині, доку. Я тобі принесу шоколадний батончик.

      – А чому мені не можна піти?

      – Мені треба зателефонувати. Це приватна справа.

      – Це тому ти не подзвонив з дому?

      – Рахунок.

      Венді, попри їхні непевні фінанси, наполягла

36

«Rexall» – заснована 1903 року мережа аптечних крамниць; Table Mesa – «Столова гора», південне передмістя Боулдера.