Евотон: початок. Андрій Крижевський

поклав руку на плече друга і схвально, з властивим йому спокоєм у погляді, трохи стиснув долоню.

      – Я добре розумію всю твою стурбованість щодо свого майбутнього, – Алмій говорив тихо, наче заколисував скривдженого малюка. – Одначе я раніше вже казав тобі, що не розумію твоїх побоювань щодо цього…

      – Та я ж цим геть не переймаюся…

      Несподівано розмову перервали зовнішні спалахи світла. Їхню увагу привернули десятки метеороїдів, що залітали в атмосферу і так само стрімко згоряли. В останню мить свого зникнення кожен з них випромінював усю накопичену за мільярди років енергію, востаннє осяваючи навколишній простір. На золотисто-червоному небесному тлі підсвічувалися сонцем великі та густі шлейфи барвистого диму від кожного метеороїда. Утім, такі метеорні потоки були цілком безпечні для планети та її мешканців. Навпаки, це завжди справляло на патрійців колосальне враження, даруючи насолоду й задоволення.

      – Красиво… – захоплено, похитуючи головою, видихнув Велфарій.

      Алмій викликав голограму системи управління функціями будівлі та жваво щось набирав на віртуальній клавіатурі. Щільність прозорого матеріалу зменшилася. Рокотання, гуркіт із протяжним свистом увірвалися до приміщення.

      – Є процеси, які змушують усвідомлювати всю мою мізерність перед неосяжністю Всесвіту й подій, що відбуваються в ньому, – зосереджено говорив Велфарій. – Та коли розумієш, що весь простір керується ідеєю розвитку і бореться за кожне прийняте тобою рішення, то відчуваєш всю свою надзвичайну вагомість і весь закладений цим Всесвітом у тобі найглибший зміст…

      Велфарій повернув голову і глянув на Алмія. Той уважно слухав свого друга, не здригнувши жодним м’язом на обличчі: він мав унікальну здатність контролювати свій психічний стан. Іноді здавалося, що у нього геть відсутні нерви. Та увагу Велфарія привернули його блискучі зелені очі, що волого блищали від прихованих внутрішніх емоцій. Алмій отямився, помітивши пильний погляд свого приятеля, і всміхнувся звичною спокійною посмішкою.

* * *

      З початком Великої Уніфікації патрійці почали поступово використовувати свою психічну енергію замість електричної. Це наукове відкриття збіглося з грандіозним стрибком в їх удосконаленні та зародженням Принципів. Звісно, в ті часи неможливо було досягти цілковитого взаємозв’язку з інформаційним полем. Та було цілком зрозуміло – оволодіти безмежною силою енергії спроможне лише високоморальне суспільство з розвиненою індивідуальною свідомістю.

      Основою психічної енергії були частинки, які вироблялися біологічною матерією, – евотони, саме ті, що несуть позитивний або негативний заряд. Нейтральні частинки навколишнього простору для цієї мети не підходили. Отже, патрійці зрозуміли, що єдиним джерелом психічної енергії є жива істота з високоорганізованою свідомістю. Утім, за однієї умови. Біологічна матерія повинна мати здатність до генерації таких частинок. І патрійцям щодо цього пощастило: як згодом з’ясувалося,