Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

стало відомо про оборудку, зроблену месером Герардіно, і про виплачену малу ціну, як посполитий люд флорентійський запалився жагою дістати Лукку, лютуючи і на самого себе, і на тих, хто нараяв утриматися від покупки. Поклавши забрати силоміць те, що відмовився купити, він послав свої загони шарпати і плюндрувати луккезькі володіння. Тим часом цісар покинув Італію, а антипапу за ухвалою пізанців відправлено бранцем до Франції. Зі смертю Каструччо 1328 року і до 1340 флорентійці між собою жили тихо-мирно, ведучи тільки зовнішні справи та ще воюючи в локальних війнах у Ломбардії через прихід туди Іоанна, короля Богемського, і в Тоскані за приєднання Лукки. Місто прикрасилося новими спорудами, і за порадою Джотто, найславетнішого тоді маляра, зведено вежу Санта Репарата. Року 1333 в деяких куточках Флоренції через те, що води Арно піднялися на дванадцять ліктів вище, ніж щороку, сталася повінь. Було поруйновано чимало мостів і будинків, проте ціною великих зусиль і коштів усе було відновлено.

      XXXII

      Але настав 1340 рік і приніс нові підстави для колотнечі. Зміцнювати й підтримувати свою владу найвпливовіші громадяни уміли двома способами. Перший полягав у тім, щоб усіляко скорочувати при жеребкуванні кількість нових магістратів з тим, щоб жереб випадав завше їм або їхнім друзям. Другий полягав у тім, щоб заправляти обранням ректорів і, отже, мати в їхній особі прихильних засідателів. Цим, другим способом вони так дорожили, що їм уже не вистачало двох ректорів, і вони іноді протягували ще й третього. І ось цього року їм пощастило додати ще одну людину – месера Якопо Габріеллі да Губбіо під титулом капітана варти і дати йому всі повноваження над іншими громадянами. Останній з метою догодити всім зверхникам чинив усілякі кривди. Серед скривджених були месер П’єтро Барді і месер Барді Фрескобальді, нобілі, а тому, природно, люди гонористі, тож вони не схотіли допустити, щоб чужинець з доброго дива, вислужуючись перед кількома можновладцями, чинив їм кривду. Щоб помститися, вони змовилися проти нього і проти зверхників, і в змові взяло участь багато нобільських домів і дехто з посполитих, котрим тиранство начальства було не до шмиги. Задум їхній зводився до того, щоб зібрати у своїх домівках велику силу озброєного люду і спозаранку другого дня після врочистих поминок Усіх святих, коли кожен молитиметься у храмі за упокій душі своїх близьких, розправитися з капітаном і першими особами в державі, а потім, обравши нову Синьйорію, реформувати устрій. Та коли йдеться про заміри вельми небезпечні, їх звичайно дуже докладно обговорюють і сповняти не квапляться, а тому ці змови, які вимагають час для здійснення, здебільшого розкриваються. Один із змовників, месер Андреа де Барді, зважуючи цю справу, більше потерпав карою за неї, ніж упивався надією на помсту. Він відкрився своєму своякові Якопо Альберті, Якопо доніс про все пріорам, а ті попередили увесь уряд. Загроза насувалась, бо день Усіх святих був не за горами, і ось багато громадян, зійшовшись у палаці і бачачи, що длятися небезпечно,