Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

геть усе, що хотіли, не могли стерпіти, щоб їм зв'язували руки й затикали рота. Обурення й ненависть дійшли до того, що не лише флорентійці, які хоч і не зуміли зберегти свободи, не терпіли рабство, але навіть найупослідженіший люд запалав би бажанням відвоювати волю. І от сила-силенна громадян усякого стану вирішила або накласти головою, або визволитися. Громадяни з трьох сторін, трьох станів – гранди, пополани та ремісники – вчинили три змови. Їхня спільна ненависть до дука мала ще й свої особливі причини: так, нобілі обурювалися тим, що до влади їх так і не допущено, пополани тим, що вони її позбулися, а ремісники – утратою заробітку. Архієпископом Флорентійським був Аньйоло Аччаюолі, який спершу підносив у своїх казаннях дукові подвиги і цим прихилив на його бік людність. Та коли він побачив дука самодержцем і спізнав на собі його тиранію, то вирішив, що той зрадив батьківщину, і, аби свій гріх спокутувати, поклав собі, що рука, яка завдала рану, повинна й зцілити її. Тим-то він очолив першу й найдужчу змову, в якій брали участь також Барді, Россі, Фрескобальді, Скалі, Альтовіті, Магалотті, Строцці й Манчіні. Другу очолювали месери Манно і Корсо Донаті, а з ними заодно Пацці, Кавіччулі, Черкі та Альбіцці. На чолі третьої сили стояли Антоніо Адімарі, і в ній брали участь Медічі, Бордоні, Ручеллаї та Альдобрандіні. Останні замислили спершу вбити дука в домі Альбіцці, куди, як вони гадали, він прийде на храм Святого Іоанна спостерігати за перегонами. Проте там він не появився, і задум цей провалився. Затіяли вони і напасти на нього під час прогулянки по мосту, але це було вельми важко, бо дук виїжджав завжди добре озброєний і в супроводі сильного конвою і до того ж завжди вирушав деінде, отож не знати було, де на нього чатувати. Підкидалася думка і про вбивство дука в Раді, але там навіть після його погибелі вони опинились би в руках його варти. Поки змовники виношували всі ці задуми, Антоніо Адімарі відкрив їхні плани декому зі своїх сієнських друзів з метою дістати від них підмогу, назвавши їм деяких змовників і переконуючи, що все місто готове визволятися. Один з сієнців і собі повідомив про це месерові Франческо Брунеллескі, не з тим, щоб зробити донос, а тому, що вважав його учасником змови. І ось месер Франческо, чи то зі страху за свою шкуру, чи то з ненависті до деяких змовників, відкрив усе дукові, який звелів схопити Паголо дель Мадзеку й Сімоне да Монтерапполі. Ті повідали йому, хто такі змовники й скільки їх; дук ужахнувся, йому порадили не арештовувати їх, а тільки викликати на допит, бо, якщо вони повтікають, вигнання позбавить його від зайвого галасу. Тоді дук викликав Антоніо Адімарі, який, покладаючись на спільників, явився до дука і був затриманий. Месер Франческо Брунеллескі і месер Угуччоне Буондельмонті порадили дукові прочесати всі землі і всіх захоплених у полон повбивати, але цю пораду він відкинув, вважаючи, що проти такої ворожої сили загонів у нього не досить, і ухвалив іншу постанову, яка, якби її провести в життя, позбавляла б його від ворогів і зміцнила б його владу. Дук мав