здобути його прихильність, дали йому цілковиту волю порядкувати в місті як йому заманеться. Діставши таку владу, Карл одразу ж узброїв усіх своїх друзів і прибічників, а це заронило в людності підозру, чи не замахується він на їхню свободу, і от усі позамикалися в своїх оселях, налаштувалися діяти оружно, тільки-но Карл рушить. Черкі і ватажки білої партії, які деякий час очолювали республіку, своєю пиндючністю будили до себе загальну ненависть. Тим-то месер Корсо та інші вигнанці з чорних зухвало постановили повернутися до Флоренції, знаючи напевне, що Карл і партійні капітани за них. І хоча всі городяни, побоюючись Карла, були озброєні, месер Корсо та інші вигнанці в супроводі численних спільників увійшли до Флоренції безперешкодно. Незважаючи на численні заклики до месера Вері Черкі перейняти їх зі зброєю, той відмовився, заявивши, що виклик кинуто народу флорентійському і давати відсіч мусить саме народ. Одначе вийшло все навпаки: народ залюбки зустрів чорних замість карати їх, і месеру Вері самому довелося рятуватися втечею. Бо месер Корсо, вдершися до міста через браму Пінті, закріпився біля Сан П'єро Маджоре неподалік од своєї домівки, а потім він, підтриманий друзями і пополанами, які прагнули змін, спочатку повипускав на волю всіх, хто сидів у в'язниці за державні та кримінальні переступи. Він змусив синьйорів вернутися в свої житла уже приватними громадянами, провів вибори з числа пополанів і чорної партії, які п'ять днів плюндрували оселі проводу білої партії. Черкі та інші сектантські правителі, побачивши, що Карл і більшість народу проти них, відступили й поховалися в своїх фортецях. Відмовившись попервах дотримуватися порад папи, вони нині мусили просити його про допомогу, доводячи, що Карл замість об'єднати флорентійців лише викликав у місті новий розлам. Тоді папа знову послав туди своїм легатом месера Маттео д'Акваспарту, який зумів примирити Черкі і Донаті, зміцнивши примирення новими шлюбними узами. Але легат прагнув, щоб білі справляли уряд, а чорні на це не пішли, і папський посланець поїхав геть незадоволений і розлючений, наклавши на місто за непослух інтердикт.
XX
Отож у Флоренції уживалися тепер дві партії, і кожна залишалася невдоволена; чорні тим, що ворожа партія вернулася в місто і могла знову знищити їх і відвоювати владу, а білі тим, що їх усе ще позбавлено як влади, так і привілеїв. До цих цілком зрозумілих джерел досади і підозри долучилися ще й нові кривди (1302). Месер Нікколо Черкі вирушив з почтом приятелів у свої володіння, але біля Понте ад Аффріко на нього наскочив Сімоне, син месера Корсо Донаті. Бійка точилася дуже завзята і завершилася для обох суперників сумним наслідком, бо месер Нікколо наклав головою, а Сімоне тієї ж ночі помер від ран. Ця нещасна оказія знову збурила ціле місто, і хоча в ній більше провинилися чорні, зверхники взяли їх під захист. Ще не ухвалено постанови в цій справі, як викрито змову, вчинену білими з месером П'єро Ферранте, Кардовим бароном, з метою захоплення влади. Викрити її допомогли знайдені листи від Черкі до барона, дарма
