Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

посмілішали, що гібелліни вжахнулися і ще за два дні до вступу Манфреда повтікали з міста, хоча їх звідти ніхто й не виганяв.

      X

      По втечі гібеллінів флорентійці запровадили новий лад в урядуванні. Обрано дванадцять голів, які засідали в магістраті на два місяці, і називалися вони не старійшинами, а Добрими мужами, потім раду довірених з вісімдесяти громадян, так звану Креденцу, і, нарешті, сто вісімдесят пополанів, по тридцять душ від сестьєри, які разом з Креденцою і Дванадцятьма Добрими мужами складали Спільну раду. Запроваджено також іще одну раду в складі ста двадцяти городян пополанів і нобілів, яка ухвалювала остаточні постанови у всіх справах, розглянутих іншими радами, й відала призначенням урядовців республіки. По тому як запроваджено це врядування, партію гвельфів зміцнили ще більше, ввівши магістрати та інші установи, що дало їм змогу ліпше боронитися від гібеллінів. Майно гібеллінів поділили на три частини: першу взяли до скарбниці комуни, другу віддано магістратурі партії, званій капітанською, третю роздано гвельфам як відшкодування за завданий їм ущербок. Папа, – так само, щоб підтримати гвельфську Тоскану, – поставив короля Карла імперським намісником Тоскани. Таким чином флорентійці завдяки цьому новому урядуванню підтримали свою славу, бо в місті панували закони, а поза ним надійно діяло його військо. Та ось умер римський першосвященик, і після суперечок, що тривали цілих два роки, папою обрано Григорія X (1271), який довго мешкав у Сирії і перебував там і під час обрання. Ось чому він розумівся на змаганні між партіями, але ставився до них не так, як його попередники. Спинившись дорогою до Франції у Флоренції, він вважав, що добрий пастир має досягти єдності серед городян, і заходився проводити це в життя, отож флорентійці погодилися прийняти гібеллінських синдиків і домовитися з ними про їхнє повернення на батьківщину (1273). І хоча договір між ними укладено, гібелліни так нині потерпали, що повернутися відмовилися. Папа поставив це на карб місту і, впавши в гнів, викляв Флоренцію, відлучення тяжіло над нею, поки Григорій X був живий; після його смерті новий папа Інокентій V знову благословив флорентійців (1275). Потім почалося папство Миколая III, представника орсінського коліна. Оскільки понтифіки все ще боялися всіх, хто вбивався в силу в Італії, навіть якщо він був ставлеником самої Церкви, і одразу ж силкувалися такого якось присадити, через що в Італії тривала вічна колотнеча й траплялися раз у раз перевороти: впливового можновладця боялися і висували супроти нього іншого, поки ще слабкого, але як тільки той ставав на ноги, його починали лякатися і намагалися приборкати. Ось чому королівську владу було забрано у Манфреда і передано Карлові, який теж став викликати страх і прагнення занапастити його. Миколай III, рухомий цими спонуками, діяв дуже успішно і з допомогою цісаря позбавив Карла вікарства у Тоскані, пославши в цю провінцію свого легата месера Латіно на посаду імперського намісника.

      XI

      Флоренція