Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

їм або покласти край колотнечі, або посилити її, залучивши на свій бік й інших. Тим-то вони прибули до Флоренції, де чорних, заприязнених з Донаті, підтримав месер Корсо, ватажок цього сімейства. Тоді білі, щоб заручитися сильною підпорою проти Донаті, звернулися до месера Вері деї Черкі, мужа, нічим не нижчого від месера Корсо.

      XVII

      Новий привід для каламутні, виниклий у Пістойї, підсилив давню ворожнечу між Черкі і Донаті, і вона стала такою явною, що пріори та інші добромисні громадяни сполошилися, чи не дійде до застосування зброї і чи не розколе це все місто навпіл. Ось чому вони звернулися до римського першосвященика, благаючи його ужити своєю владою для припинення цього розбрату засіб, якого самі так і не знайшли. Папа викликав до себе месера Вері і звелів йому замиритися з Донаті. Тут месер Вері удав здивування й заявив, що ніякої ворожнечі між ними нема і в заводі і що замиренню має передувати війна, а ніякої війни не ведеться, і тому йому дивно, з якої речі миритися. Так месер Вері й поїхав з Рима, не взявши на себе жодних зобов'язань, а зненавида тим часом виросла так, що тепер досить було краплі, щоб море розлилося. Був місяць травень, а в цей час свята у Флоренції відзначаються масовим гулянням. Кілька молодиків з дому Донаті зі своїми приятелями, їдучи верхами неподалік від Санта Трініта, спинилися подивитися на танок жінок. Тут наспіло кілька душ з роду Черкі, також з цілим почтом нобілів. Вони, не відаючи, що попереду Донаті, і побажавши й собі глянути на розвагу, пробилися своїми кіньми в перші лави, змівши на шляху верхівців Донаті. Донаті, образившись, оголили клинки. Черкі віддали віть за віть, і молодь роз'їхалася лише тоді, як завдала й дістала чимало ран. Ця сутичка спричинилася до великого лиха, бо все місто, як простолюд, так і гранди, розкололося навпіл, і партії прибрали найменування білих і чорних. Партію білих очолювали Черкі, і їх підтримали роди Ддімарі, Абаті, частина родів Тозінгі, Барді, Россі, Фрескобальді, Нерлі й Маннеллі, геть усі Моцці, Скалі, Герардіні, Кавальканті, Малеспіні, Бостікі, Джандонаті, Векк'єтті та Аррігуччі. До них причалило і чимало пополанських фамілій укупі з присутніми у Флоренції гібеллінами. Отож через силу-силенну своїх білі майже врядували в місті. З другого боку, чорних очолив Донаті, і з ними всі з тих вищезгаданих родів, хто відмовився тягнути руку за білими, а також усі з родин Папці, Вісдоміні, Маньєрі, Баньєзі, Торнаквінчі, Спіні, Буондельмонті, Джанфільяцці, Брунеллескі. До того ця пошесть пішла не тільки по місту, але заповітрила й контадо. Ось чому партійні капітани і всі гвельфи та ревнителі республіки почали потерпати, як би цей новий розлам не занапастив усього панства і не воскресив гібеллінської партії, і ще раз послали до папи Боніфація, прохаючи щось придумати, якщо той не хоче, щоб Флоренція, цей надійний щит Церкви, загинула чи попала гібеллінам у лабети. Тоді папа послав у Флоренцію легатом Маттео д’Акваспарту, португальського кардинала. Партія білих, з огляду на свою масовість, не дуже налякана його приїздом, почала