Жерміналь. Еміль Золя

надією, коли він відривався від тарілки, і ставали сумні, коли він зникав у батька в роті. Від напруженого бажання вони зблідли, і на губи їм аж слина виступила, – нарешті це впало батькові в око.

      – А діти їли? – спитав він.

      І як жінка відразу не відповіла, то він додав:

      – Ти ж знаєш, я не люблю такої несправедливості. Мені шматок у горло не лізе, коли голодна малеча мене обступає і канючить.

      – Ет, звісно, їли! – розлютовано скрикнула мати. – Слухай їх! Їм віддай своє й чуже, вони все пожеруть, доки не луснуть… Альзіро, адже ми всі їли свинину?

      – Звичайно, їли, мамо, – відповіла маленька каліка, що в таких випадках брехала не червоніючи, не гірше за дорослу людину.

      Ленора та Анрі аж оторопіли, обурені з такої брехні. За що ж їх луплять, коли вони часом скажуть неправду? Їх маленькі серця болісно стискалися, вони палко хотіли заперечити, довести, що їх не було, коли всі їли свинину, що вони її й не куштували.

      – Геть мені звідси! – гримала мати, відганяючи їх у протилежний кінець кімнати. – Безсороми! Тільки вмієте батькові в рот зазирати. А коли б навіть він сам один дістав м’ясо, то хіба ж він не працює на вас? А ви, нероби, лише їсти вмієте! Малі, а такі прожери!

      Але батько покликав дітей до себе. Він посадив Ленору на ліве коліно, Анрі – на праве й доїв свинину разом з ними; кожне діставало по черзі маленькі шматочки і в нестямі з радощів мало не давилося ними. Доївши, Мае промовив до жінки:

      – Ні, кави поки що не давай, спершу обмиюсь. Поможи тільки помиї вилити.

      Вони взяли балію за вуха й вилили помиї просто в рівчак перед дверима.

      Жанлен тим часом переодягся в сухе вбрання – мішкуваті шерстяні штани та блузу, що перейшли до нього від старшого брата Захарі, зійшов униз і крадькома проскочив на вулицю; мати побачила це й гукнула:

      – Куди йдеш?

      – Туди…

      – Куди це туди?.. Слухай, біжи-но та нарви кульбаби для салату. Чи чуєш? Як не принесеш, то я тобі всиплю!

      – Та добре вже! Добре!

      Жанлен заклав руки в кишені і, важко волочачи свої взуті в сабо ноги, подався перехильцем геть. Цей захарчований десятилітній недоносок ішов уже ходою старого шахтаря. За ним зійшов Захарі; на ньому була шерстяна фуфайка з синіми смужками, і взагалі він був одягнений значно охайніше за брата. Батько йому крикнув навздогін не спізнятися, – той тільки головою кивнув і мовчки вийшов з люлькою в зубах.

      У балію знову налили теплої води, Мае вже починав розстібати блузу. Мати тільки глянула на Альзіру, і та відразу вивела Ленору й Анрі на вулицю. Батько не любив митися при всіх, як це робилося в більшості домів. А втім, він нікого за те не ганив, хоч казав, що тільки дітям годиться хлюпатися вкупі.

      – Що ти там робиш нагорі? – закричала знизу Маедиха.

      – Латаю сукню, вчора подерла, – відповіла Катріна.

      – Гаразд… То не сходь униз: батько миється.

      Мае з жінкою лишилися вдвох у кімнаті; вона поклала на стілець перед каміном Естеллу, що випадково