Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

стачило душевних сил.

      Щоб пролетіло мимо вуха

      Пекуче слово – павутинь,

      Не вдарилось об серце глухо

      І не лишило в ньому тінь.

      Чи, може, я вразливий дуже? —

      Під старість і таке бува…

      І все ж для мене не байдужі

      В обличчя кинуті слова.

      Ні, злості я носить не хочу,

      Вона не втішить, хоч ти лусь…

      Спочатку я собі ув очі

      По-філософськи подивлюсь.

▲▲▲

      Цвітуть веселі картоплі,

      І день розмахує сапою.

      Я до селянської землі

      Давно вже не торкавсь рукою.

      У тишині камінних стін

      Обклавсь сухими папірцями

      І думав – то мені взамін

      Землі з живими корінцями.

      Згубив пах ранньої ріллі,

      Коли парує грудка кожна.

      Піддавшись на спокуси злі,

      Забув, чого забуть не можна.

      Земля – то Біблія свята,

      Читай по стебельцях та вітті,

      Читай по соняху й житах —

      Вона навчить, як жить на світі.

ЖАБА ЗАЗДРОСТІ

      Жаба заздрості вся у багні,

      А живе у тобі і в мені.

      «Душить жаба» – траплялось не раз,

      Не зробивши добрішими нас.

      В тої жаби шершавий язик —

      Дряпа серце, вкорочує вік,

      Поселяє в душі переляк…

      Треба збутись її… Але як?

ПІСЛЯ ЖНИВ

      Покосили хліба, позбирали…

      І спустошеність всюди така,

      Бо земля – ніби після навали,

      Ні стеблини і ні колоска.

      Що підвладне одвічним законам,

      Нам змінити ніяк не дано…

      Час мине – і з родючого лона

      Проростатиме знову зерно.

ЗАПИТАННЯ

      Душили нас царі та хани,

      Аж кров’ю цвіркала біда…

      Хто глибшої наніс нам рани —

      Чи московити, чи орда?

      І рвали тіло хижі зграї,

      Об долю билися громи…

      Та все ж себе я запитаю:

      – А може, в чомусь винні й ми?

СПОВІДЬ

      Посповідаюсь я перед іконою,

      Відкриюся – нічого не втаю,

      Щоб правдою прямою, безборонною

      Очистить душу зболену свою.

      Бо скільки вже столочено, зруйновано,

      Посіяно і злості, і плачу…

      Моя молитва до небес спрямована,

      Щоб сам Господь її слова почув.

БОРІМОСЯ ЗА ЮНІ ДУШІ

      Борімося за юні душі,

      За нашу порость молоду.

      Хай роки доброти не сушать,

      Що квітла в нашому роду.

      Хай юнь про гожі справи мріє

      І прапор гідності трима.

      Між брехунів і між злодіїв —

      Такого прикладу нема.

      Мені болить, мене тривожить

      Цинізм, жорстокість, сліпота.

      Повірте, друзі, вам негоже

      Мінять на них свої літа.

      Сини-синочки, – вам належить

      Наш дух не вивітрить, як дим.

      І хай відлунює прийдешнє

      Вкраїнським словом дзвонковим.

      Не міряйте усе на гроші,

      А