Чотири шаблі. Юрій Яновський

ясноплодий, осока; на скелях – перстач альпійський, шеломниця хмелювата, нечуй-вітер, тонконіг і миколайчики; на степах – чистотіл, чебрець, деревій голий, ковила, хизується грудниця жовта, щириця, серпій променястий та любочки осінні, похитується зміячка – жовта, як кульбаба, тільки висока, головатень степовий; а слава людська росте з єдності та відваги!

      Друга пісня

      Голос:

      Підібрано до рей і збито паруси,

      Чекає вся команда абордажу.

      На марсі варта дивиться у синь,

      Зіперлась ліктями на снасті лажі.

      Над парусами – мак небесних карт,

      Гойдає реї рівний бриз-бродяга.

      Серед навах, мушкетів і бомбард

      Перед веде гнучка толедська шпага.

      Три шаблі, як сторожа трьох сторін,

      І шпага, що замкне крицеве коло, —

      На всіх морях, на крилах бригантин

      Розносять перемогу суходолу.

      Три шаблі не погнуться й не впадуть,

      У серце враже буде шпаги замір.

      Коли повстане раптом, як редут,

      Ворожий бриг із моря перед нами.

      Готуй гаки: лягає бриг у дрейф!

      На абордаж, брати! Гори, корабле!

      Хор:

      Ми стаємо плечима до плечей, —

      І на чотири боки шаблі!

* * *

      Ничипір Марченко, котрого судив трибунал за самовільні розстріли і відібрав партизанську армію, – його врятував від шлюпки тільки Шахай, – сидячи перед судом в концентраційному таборі, так оповідав камері про діло під Полтавкою, коли йому довелося зустріти й обеззброїти офіцерський ешелон, якого повернули на Полтавку з Варварівки Шахай, Остюк і Галат.

      «Мій полтавський бій, – казав Марченко, – дав стільки зброї, що я сміливо через п'ять хвилин закомандував фронтом. Ближчі села збезлюділи, коли дізналися про зброю. Мені довелося формувати по одному полку з кожного села. Швидко ми переїхали на вузлову станцію, назбирали духової музики і стали готуватися до походу на французів, на греків і на увесь світовий капітал. Ви знаєте, чим це скінчилося, і я ось сиджу за свою славу і за це поруч із вами – барахольниками, бандитами, спекулянтами й буржуями. Слухайте ж уважно про мій полтавський бій.

      Ми не дали коням старітися в Новоспаському і миттю промчали сорок верстов до Полтавки. На підводах у нас гуркотіло дві бочки – відер по сорок, одна бодня, зо два перерізи. Ті баби, що ми в них полюбовно забрали посуд, довго бігли за нами, кленучи нас і наших родичів. На станції ми відшукали інструмента і зіпсували аж чотири одрізани: ми майже по рамку одпиляли рурки. Таким чином у нас готові були гармати різного калібру. Ми заперли усіх станційних в одну хату, щоб вони цілий день не виходили, а самі поробили для гармат позиції. З бочок повибивали днища, залишили по одному. В центрі прорізали дірки для одрізанів. Дурний Митька Шворень вистрелив, бочка затремтіла й загавкала, таку луну пустила по степу й по ярах, що покрила найкращу тридюймовку. Я призначив орудійних начальників, вибрав тих, що керуватимуть вибухами набоїв, своєю рукою порозгвинчував рейки і ліг у станції на лаву – виспатися