Юрій Яновський
Список книг автора Юрій ЯновськийЧотири шаблі
Юрій Яновський (1902–1954) – один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини ХХ століття. При згадці цього імені постає перед очима «світ спекотний і шалений, бачиться степ у переблискуванні шабель, охоплений курявою битви». Роман «Чотири шаблі» (1929), в якому чудово розкрився оригінальний талант Яновського, належить до кращих творів про героїку Громадянської війни.
Чотири шаблі (збірник)
Юрій Яновський (1902 —1954) – один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини ХХ століття. При згадці цього імені постає перед очима «світ спекотний і шалений, бачиться степ у переблискуванні шабель, охоплений курявою битви». Романи письменника «Вершники» і «Чотири шаблі» належать до кращих творів про героїку Громадянської війни. До видання включено оповідання («Роман Ма», «Байгород», «В листопаді» та ін.), есеї («Голлівуд на березі Чорного моря»), романи («Майстер корабля», «Чотири шаблі», «Вершники»), в яких розкривається яскравий талант Юрія Яновського.
Чотири шаблі
«Чотири шаблі» – роман про глибинні духовно-психологічні засади народного руху в Україні періоду національно-визвольних змагань та громадянської війни. І цього разу письменнику вдається до останньої сторінки в напрузі тримати увагу читача завдяки розповіді про різноманітні випробування, авантюристичні, напівфантастичні пригоди героїв.
Весна
«…Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг, хоч і вчилися вони на різних факультетах. Віку були не зовсім похилого – близько шести десятків літ, коли брати загальну суму їхніх років. Звали їх Воля, Рада й Аліна, причому – перша була математик, друга – біолог, а третя вчилася на філологічному. Одностайність, із якою вони зневажали проблеми кохання й висміювали чоловічу стать, створила їм між товаришами сумну славу «старих дів», що, як відомо, належить до дуже маловживаного лексикону…»
В листопаді
«З Берліна мій друг привіз спокійні манери великого міста і трошки сивини на скронях. Його замріяність не виходить за ці межі. І лише хвилинами незрозумілих вечорів його дух буйно розквітає. Мій друг думає образами й фарбами. Він не є художник, бо це слово означає безконечну кількість обріїв. У мого друга один обрій – конкретне думання».
Мамутові бивні
«…Знову старий мамут Вім, що його бойовий бивень пролежав у землі над Дніпром 53 000 років, старий Вім проходить перед моїми очима. Знову обсипається пісок у конусній ямі поганої оперети. Знову примітивні мелодії доносить мені вітер. Голі статисти з кудлатими перуками – мої минулі батьки. Темний схід дешевого синього кольору, який я встидаюсь помічати тепер. Багато метрів фільму пройде перед примруженими очима, доки я дивлюся на нахідку: бивень Віма».
Байгород
Ми, байгородці, ніколи не любили тимчасової влади, себто всіх тих, що, зайшовши у гості, хотіли покласти на нас свої носилки і повісити на нашу вішалку шинелю і кобуру нагана. Ні, їм доводилось у нас спати в передній, не знаючи, хто їх збудить ранком. А згадуючи, що ми – місто величеньке, звише півсотні тисяч, легко поставити крапку: так, кожна така влада мала з нами клопіт. Ми знаємо, що наше місто, розлігшися на річці головою до сходу, подібне до прекрасної дівчини, що потягається ранком на дівочій постелі, розметавши ковдру і затуляючи очі руками від світла. Непорядок у кімнаті, неприбрано, а дівчина не встає собі, засинає, підклавши руку під рожеву щоку. Так місто ранком завивається в пару з млинів, в дим і в тумани, що їх нажене вітер зі степу.
Туз і перстень
«…Величезна ніч обняла Большакова за шию. Заглянула в вічі… І мене голубила так ніч. Я знаю про зелене жито, як пахне, і мене нічна хвилює млость. Я тепер щойно наповнюю себе проміннями зорь, таємницями хвилин. Тепер я лише відчуваю велике, і перо моє ворогує з думкою. Тепер в мені хаос. А пройде час, а зігнуться мої юнацькі плечі, і перше срібло на голові неминуче надійде – я буду суворим майстром. Я не випущу тоді блукати між рядками зайвого слова, я не дам бачити будування своїх будинків. Моє перо холодно ліпитиме рядки, і книжка, як дім, чекатиме недовговічного хазяїна – чужої думки».
Роман Ма
«Ви відгадали – я хочу топтати романтичні полині. На ноги посиплеться гіркий пил, гіркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гіркі подихи піднесе мені степ. Сонце розпливеться коло обрію, як рана. День позганяє вітри на тирло на ніч. А я топтатиму гіркі полині».
Вершники
За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою роман Ю. Яновського «Вершники» – один із кращих творів радянської літератури про героїку Громадянської війни. Кривавою хвилею прокотилася вона по Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу… Але між тим «Вершники» – це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи.