З вершин і низин . Іван Франко

      З крилом підтятим брат ваш сохне в тузі!

      Візьміть мене в путь, браття! Де ви? Де ви?..

***

      Післанці півночі, в далекім юзі,

      В прекраснім краю барв, багатства, пісні,

      Перекажіть про сірі, безутішні

      Мли, що стоять на нашім виднокрузі!

      Перекажіть про бідність, сльози вічні,

      Про труд безсонний в болі і натузі,

      Про чорний хліб твердий, печений в спузі,

      Про спів жалібний, мов вітри долішні!

      Перекажіть про те, що вас прогнало

      З нещасного, хоч рідного вам, краю,

      Щоб всяке щире серце й там ридало!

      Та сли й там бідні схнуть, терплять, ридають,

      Сли й там земля ссе кров їх, сльози й піт,

      А хліб дає не їм — мовчіть! Мовчіть!

      20-21 октября 1883

      ***

      Паде додолу листя з деревини,

      Паде невпинно, чутно, сумовито,

      Мов сльози мами, що на гріб дитини

      Прийшла і плаче, шепчучи молитов.

      Осики лист кровавий із гіллини

      Паде, немов ножем його пробито;

      Жалібно жовте листя березини,

      Здається, шепче: "Літо, де ти, літо?"

      Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,

      Спокійно в темну, зимну даль глядить —

      Таж він недарма тепле літо втратив!

      Най в'яне листя, най метіль гудить,

      Се сил його не зможе підірвати,

      І плід його приймесь і буде жить!

      1881

      Скорбні пісні

      ***

      Не винен я тому, що сумно співаю,

      Брати мої!

      Що слово до слова нескладно складаю —

      Простіть мені!

      Не радість їх родить, не втіха їх плодить,

      Не гра пуста,

      А в хвилях недолі, задуми тяжкої

      Самі уста

      Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий

      Склада їх — сум;

      Моя-бо й народна неволя — то мати

      Тих скорбних дум.

      9 мая 1880  

      ***

      Бувають хвилі — серце мліє

      І скорбних мислей рій летить,

      Мов чорна хмара небо криє

      І грім у хмарі гуркотить.

      І поглядом німої злоби

      Гляджу на небо й світ живий

      І жду, що з земної утроби

      Ось-ось прорвесь огонь страшний

      І вмить спалить всю землю тую

      З всіма неправдами її,

      Перелама хаос твердую

      Шкарлущу скріплої землі…

      І, наче золото в горнилі,

      Сей світ очиститься зовсім,

      І чиста, в невечерній силі,

      Засяє правда й воля в нім.

      2 апреля 1880

      ***

      До моря сліз, під тиском пересудів

      Пролитих, і моя вплила краплина;

      До храму людських змагань, праць і трудів,

      Чень, і моя доложиться цеглина.

      А як мільйонів куплений сльозами

      День світла, щастя й волі засвітає,