З вершин і низин . Іван Франко

      "Сходи, красо, до схід сонця,

      Ти, розуме, — спозаранку!

      Рости, красо, до пояса,

      Ти, розуме, вище мене!

      Іди, красо, поміж люди,

      Ти, розуме громадами!

      Не дайсь, красо, тому взяти,

      Хто ти хоче світ зв'язати;

      Не дайсь, красо, тому в руки,

      Хто тя хоче в пута вкути!

      А як впадеш у неволю,

      То розплинься слізоньками,

      То засохни без розплоду!

      Ти, розуме-бистроуме,

      Порви пута віковії,

      Що скували думку людську!

      Двигни з пітьми люд робочий,

      Двигни з пітьми — та до мене!

      Розхитай в нім ясні думи,

      Розрости бажання волі,

      Виплекай братерську згоду,

      Поєднай велику силу,

      Щоби разом, дружно стала,

      Щастя, волі добувала!"

      23 іюля 1880

      ***

      Веснянії пісні,

      Веснянії сни,

      Чом так безутішні,

      Безвідрадні ви?

      Чи для вас немає

      Зелені в лісах,

      Чи для вас не сяє

      Сонце в небесах?

      Чи для вас весела

      Квітка не цвіте,

      Що лиш вбогі села,

      Людський біль здрите?

      Ох, живі діброви,

      Ясний сонця світ,

      Лиш життя, любови

      В людських душах ніт!

      Втішно птиця лине,

      Гамір, співи, крик…

      Тільки бідний гине

      З голоду мужик.

      Квіти серед поля

      Долом і горою —

      Тільки тьма й неволя

      П'є народну кров.

      Краще б то для моди

      Заспівати, бач,

      Про красу природи,

      Ніж про людський плач.

      Але не для моди

      Се співаю я,

      То й сумна виходить

      Пісенька моя.

      1882

      VIVERE MEMENTO![1]

      Весно, що за чудо ти

      Твориш в моїй груди?

      Чи твій поклик з мертвоти

      Й серце к жизні будить?

      Вчора тлів, мов Лазар, я

      В горя домовині —

      Що ж се за нова зоря

      Мені блисла нині?

      Дивний голос мя кудись

      Кличе — тут-то, ген-то:

      "Встань, прокинься, пробудись!

      Vivere memento!"

      Вітре теплий, брате мій,

      Чи твоя се мова?

      Чи на гірці світляній

      Так шумить діброва?

      Травко,чи се, може, ти

      Втішно так шептала,

      Що з-під криги мертвоти

      Знов на світло встала?

      Чи се, може, шемріт твій,

      Річко, срібна ленто,

      Змив мій смуток і застій?

      Vivere memento!

      Всюди чую любий глас,

      Клик життя могучий…

      Весно, вітре, люблю вас,

      Гори, ріки, тучі!

      Люди, люди! Я ваш брат,

      Я для вас рад жити,

      Серця свого кров'ю рад

      Ваше горе змити.

1

Пам'ятай, що живеш! (Лат.)