З вершин і низин . Іван Франко

щасливо!

      І щоб всяке добре сім'я

      Ти повік плекала,

      І щоб світу добра служба

      З твого плоду стала!

      1880

      ***

      Не забудь, не забудь

      Юних днів, днів весни, —

      Путь життя, темну путь

      Проясняють вони.

      Золотих снів, тихих втіх,

      Щирих сліз і любви,

      Чистих поривів всіх

      Не встидайсь, не губи!

      Бо минуть — далі труд

      В самоті і глуші,

      Мозолі наростуть

      На руках і душі.

      Лиш хто любить, терпить,

      В кім кров живо кипить,

      В кім надія ще лік,

      Кого бій ще манить,

      Людське горе смутить.

      А добро веселить, —

      Той цілий чоловік.

      Тож сли всю життя путь

      Чоловіком цілим

      Не прийдесь тобі буть —

      Будь хоч хвилечку ним.

      А в поганії дні,

      Болотянії дні,

      Як надія пройде

      І погасне чуттє,

      Як з великих доріг

      Любві, бою за всіх

      На вузькі та круті

      Ти зійдеш манівці,

      Зсушить серце жура,

      Сколять ноги терни, —

      О,тоді май життя

      Вдячно ти спом'яни!

      О,тоді ясні сни

      Оживлять твою путь…

      Юних днів, днів весни

      Не забудь, не забудь

      10 іюня 1882

      ***

      Ще щебече у садочку соловій

      Пісню любую весноньці молодій,

      Ще щебече, як віддавна щебетав,

      Своїм співом весну красную вітав.

      Та не так тепер в садочку, як було:

      Вечір в маю, співом все село гуло,

      По вулиці дівчатонька, наче рій,

      На вишеньці висвистує соловій.

      Не так нині, як бувало! Півсмерком

      Не йдуть селом дівчатонька ходірком,

      Не виводять співаночок на весь двір

      Соловієві на вишенці всупір.

      Ось з роботи перемучені спішать,

      Руки й ноги, мов відрубані, болять,

      Не до жартів їм, сердешним, та пісень,

      Лиш спочити б, наробившися весь день!

      Важко якось соловію щебетать,

      Важко весну, хоч як красну, зустрічать,

      Голосить природи радість на весь мір,

      Наче людському нещастю на докір.

      А ще жаль йому й супірниць, що їх спів

      По селу враз з його свистом гомонів.

      Що то жде їх?.. Шлюб з нелюбом, рій дітий

      Та в'їдливая свекруха й муж лихий.

      1881

      ***

      Весно, ох, довго ж на тебе чекати!

      Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?

      Чом замість себе до вбогої хати

      Голод і холод, руїну і страти

      В гості ти шлеш?

      Бач, уже май зачиняєсь! О маю,

      Чом же мерцем ти приходиш на світ?

      Пусто і мертво по полю, по гаю,

      Лиш олов'янії хмари вкривають

      Весь