За двома зайцями. Михайло Старицький

(кашлянув).Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?

      Проня (манірно).Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік).Ага! Дочекалась-таки!

      Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!

      Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію…

      Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!

      Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…

      Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться…

      Проня. Ах, не говоріть мінє про любов… А я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…

      Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.

      Проня. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так мінє моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать…

      Голохвостий (цілує руку).Я только боюсь ро-дителів ваших, а то б давно зайшол…

      Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно…

      Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).

      Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…

      Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!

      Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить до хвіртки).Ламур! (Вибіги).

      Вихід VII

      Голохвостий сам.

      Голохвостий. Бон-бон! (Підскакує).Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показує кулак).Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочке у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи… Але зате ж все моє! От уджиґну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, – буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп'яточок… хр-р-р… Хап – і єсть! Хап – і єсть!

      Вихід VIII

      Голохвостий і Галя.

      Галя (іде з кошиком, придивляється).От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку… Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Зближається, щоб трохи роздивитись).

      Голохвостий (зуздрівши).А, на ловця й звір біжить. (Підліта).Ціп-ціп, куріпочко!

      Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу).

      Голохвостий (придивившись).Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї).Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, – хіба з'їм?

      Галя. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.

      Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.

      Галя. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?

      Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас