Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

А майстер той Адамо, роздобрілий,

      Його в одвіт у пику затопив,

      Бо мав кулак не надто обважнілий,

      106 Приказуючи: «Хоч не з ряду бив,

      Бо рухатись мені не дуже зручно,

      А все ж удар не надто ослабів».

      109 А той відмовив: «Трапивши невлучно

      У пломінь, ти не квапив ніг прудких,

      Коли монету карбував поштучно».

      112 Товстун же: «Правда йде зі слів твоїх,

      А чи слова ти правди говорив ці,

      Коли за правду мав троянець їх?»

      115 «Брехав я в слові, ну, а ти в карбівці, —

      Сказав Сінон, – тож ти життя й знання

      Віддав, щоб жить на чортовій верхівці».

      118 «Клятвопорушнику, згадай коня, —

      Відмовив черевань, – і тим карайся,

      Світ пам’ята тебе до цього дня».

      121 «А ти від спраги лютої старайся, —

      Промовив грек, – налить живіт бурди

      І черевом, як плотом, прикривайся!»

      124 Тоді монетник: «В тебе, як завжди,

      Мерзоти повен рот, на гидь багатий,

      Бо спрагу чую й дмуся од води,

      127 Ти ж весь в жару, горить язик проклятий,

      І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,

      Ти б без запрошення почав лизати».

      130 Що інтерес до спору в мене ріс,

      Учитель мовив: «Що тобі в цім диві?

      Ще трохи – й я цього б не переніс».

      133 Коли сказав мені він так у гніві,

      Я озирнувсь, і стид мене пойняв;

      Ще й досі у душі він соромливій.

      136 Мов той, хто лихом снив, як сон змагав,

      І, щоб те снилось лиш, він мріяв спавши,

      Бо переплутував з уявним яв, —

      139 Таке ж і я чинив, благання славши

      Від серця, щоб мені пробачив він,

      І, що я прощений уже, не знавши.

      142 «І менший сором більшу із провин, —

      Сказав мій вождь, – спокутує звичайно,

      Й тобі журитися нема причин.

      145 І пам’ятай, що стану я негайно

      З тобою, в разі доля допуска,

      Подібні свари слухать непотайно.

      148 Воліть їх слухать – воля то низька».

      ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

      1 Язик той, що завдав мені страждання,

      Від чого сором в мене ріс і ріс,

      Одразу ж вгамував мої вагання.

      4 Так я чував, – був у Ахілла спис

      Від його батька, що у час той самий

      І рани завдавав, і ліки ніс.

      7 Залишили ми ті злощасні ями,

      Обходячи по краю без доріг,

      І не обмінювалися словами.

      10 Похмурий день на відпочинок ліг,

      Я бачив кепсько, мов крізь сутінь ночі.

      Раптово я почув – звучав десь ріг;

      13 Він заглушив би грім, що з хмар гуркоче

      Між блискавок та дощових гірлянд, —

      І спрямував туди свої я очі.

      16 Коли під натиском невірних банд

      Великий Карл втрачав братів по зброї,

      Так моторошно не сурмив Орланд.

      19 Звернувши зір в бік музики різкої

      Й побачивши немов громаддя веж,

      Я: «Вождю, тінь фортеці то якої?»

      22 І він мені: «Уяву не бентеж,

      То далина тебе ввела в оману,

      Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.

      25 От станем