Божественна комедія. Аліг'єрі Данте

де муками платили

      136 Ті, хто на чварах наживав тягар.

      ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА

      1 Хто, навіть вільними від рим словами,

      Повісти міг би, скільки крові й ран

      Побачив я на дні нової ями?

      4 Тут мова лиш заводить нас в обман:

      Бо наш словник ще дуже невеликий

      І розум завузький збагнуть цей стан.

      7 Якби звелись усі мерці й каліки,

      Хто кров у благодатному краю

      Пулійському пролив під зойки й крики

      10 Від рук троян; хто в довгому бою

      Перснями заплатив данину волі,

      Як чесний Лівій в книгу вніс свою;

      13 Ті, хто відчув непереносні болі,

      Що їх завдав дерзкий Роберт Гвіскард,

      І ті, чиї кістки гниють поволі

      16 Під Чеперано, де без алебард

      Пулійці зрадили, й, не вдівши лати,

      При Тальякоццо їх здолав Алард;

      19 Коли б на одну купу поскладати

      Всі кукси й шрами, – їх стократ затьмить

      Той надто моторошний схов дев’ятий.

      22 Побачив я того поміж страхіть,

      У кого, мов у діжки не до вжитку,

      Був розруб з губ до місця, чим смердіть.

      25 Кишки звисали аж по саму литку,

      Йшли нутрощі до темного мішка,

      Де в кал надходить все, що є в спожитку.

      28 На мене звівши очі хижака,

      Розкрив свої він груди до скелета

      Й сказав: «Дивись, розрубина яка!

      31 Дивися на каліцтво Магомета!

      А спереду йде стогнучи Алі, —

      Спотворене лице – його прикмета.

      34 Усі, хто тут несе в собі жалі,

      Є сівачами розбрату й розколу

      І йдуть, порубані, в жахливій млі.

      37 А ззаду чорт рубає всіх посполу,

      Бо грішники гуртом повз нього йдуть,

      Шматує лезом він усіх спрокволу,

      40 Коли вертається скорботна путь.

      У нас, допоки дійдемо до нього,

      То всі ушкодження і заживуть.

      43 А ти хто, що по краю кам’яного

      Йдеш гребеня, ти, може, відтягти

      Гадаєш строк покарання страшного?»

      46 «Не вмер він ще, і не гріхи стягти, —

      Сказав мій вождь, – його повергли в сушу, —

      Бажання все самому осягти.

      49 Умерлий, я його проводить мушу

      Крізь Пекло, з кола в коло всіх принук, —

      Це так, як те, що бачу твою душу».

      52 Спинив їх з сотню тої мови звук.

      Всі, роздивляючись мене єдино,

      Від подиву забули гіркість мук.

      55 «Під ясним сонцем братові Дольчіно,

      Щоб не зарано впав на наш поріг,

      Перекажи таке, жива людино:

      58 «Готуй припаси, бо глибокий сніг

      Новарцю стане за підмогу, й з нею

      Боротись довго ти б уже не зміг». —

      61 Підвівши ногу трохи над землею,

      Промовив Магомет такі слова,

      Ступнув та й рушив стежкою своєю.

      64 Той, в кого з одним вухом голова

      Була обкарнана на повну силу,

      Відтятий ніс і зрізана брова,

      67 Спинивсь, бо мову вчув для себе милу,

      Як всі, у здивуванні похиливсь,

      Розкрив горлянку, з крові потемнілу,

      70 Й сказав: «Ти не