Небо над Віднем. Богдан Коломійчук

давно помер, люба пані, – буркнув Цахер, – навіть для вас і для Польщі…

      – Чому ми прямуємо до Станіслава? – запитав доктор, щойно пані Танатович від них відвернулася. – І як ми звідти потрапимо до Відня? Ви обіцяли все пояснити.

      – Звісно, пане докторе. Можете не турбуватись, ви заплатили свої гроші недарма. До речі, ось розписка, що я їх отримав, а отже й свідомий своїх зобов’язань.

      Чоловік сягнув рукою до внутрішньої кишені і дістав звідти складений удвоє папір.

      – Прошу.

      Лікар пробігся поглядом по рівних рядках.

      – З цим зрозуміло, – кивнув Шойман і заховав документ.

      – Тоді перейдемо до основного. За дві години ми будемо в Станіславі, де ви та інші пасажири цього потягу поселитесь в найкращих номерах готелю «Брістоль». На відпочинок матимете рівно добу, до наступної ночі. Тоді вас буде запрошено на прощальний бенкет, де ви зможете зустрітися з самим графом фон Шуленбургом…

      – Гадки не маю хто це, – перебив доктор.

      – Граф фон Шуленбург – це той, хто вигадав спосіб врятувати вас від російського потопу. Зберегти ваші вуха для високої музики, очі для розкішних палаців, а всі ваші чуття для епохи, яка невдовзі загине тут, але, маю надію, збережеться в Австрії. До Відня ви, пане докторе, та всі, хто зараз в цьому потязі, вирушите на дирижаблі. Одна ніч польоту, і ви у столиці.

      Очі доктора округлилися.

      – На дирижаблі? Ви жартуєте? – запитав він.

      – Аж ніяк. На землі починається війна, отже треба пересуватися над землею.

      Шойман не міг повірити. Так, він чув про ці літаючі кулі та літаючі сигари, але ніколи їх не бачив, не те що не літав.

      – А це безпечно? – стривожився доктор.

      – Абсолютно, – запевнив Цахер, – «Саубха», так називається дирижабль графа фон Шуленбурга, вже не вперше долає таку відстань. Щоразу вночі і щоразу успішно.

      – Чому вночі? – запитав лікар.

      – Вдень дирижабль можуть помітити військові або поліція, – пояснив той, – тоді це буде його останній політ.

      Доктор облизав пересохлі губи.

      – Що ж, – промовив він хриплуватим голосом, – летіти – значить летіти.

      – «Саубха» – надзвичайно комфортне судно, – запевнив Цахер, підводячись з-за столу, – ви й не помітите ночі, пане Шоймане. А вранці наступного дня вже питимете ароматну віденську каву. З цинамоном, як ви, мабуть, любите…

      Лікар хотів заперечити і сказати, що не любить цинамону, але передумав. Цахер подався кудись за інший столик, і доктору не спало на думку нічого іншого, як замовити ще коньяку.

      – Йди до своїх курвів! – несподівано крикнула пані Танатович.

      Цього разу вона привернула загальну увагу, і в якусь мить Шойман зловив на собі зо два десятка зацікавлених поглядів.

      – Стара порхавка, – тихо промовив він і, не дочекавшись випивки, рушив до свого купе.

      За дві години оголосили, що потяг прибув до Станіслава. Пасажири зійшли на віддалений перон, поруч з яким в темряві на них чекало декілька автомобілів. Невдовзі вони рушили нічним містом і зупинилися біля входу до готелю