Міражі. Емма Андієвська

– в бутті, і все – назад – в табльо.

      Лишилось – тільки – декілька приблуд,

      Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід

      Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —

      Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.

      Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,

      Що – ополоники, – ущерть – навару.

      І кожний – шкутульгає – навмання,

      Не знати, чи клубочення – мине,

      Адже серпи – ворушаться – зі споду, —

      Й не видно, з яких вимірів – нападник.

      А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —

      Заки – усіх – новий годинникар.

      ТЛІН-СТРАШКО

      На підвіконні – на тарілці – груша,

      Яку – кружалами – промінчик- ріже.

      Дерева – позбуваються – мережив.

      Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,

      В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,

      Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.

      Й від первісних площин – самі тунелі.

      Вітри – нові критерії – в аналах.

      Ворушаться – ще без ознак – істоти —

      Нові, що – пробують – на ноги – стати, —

      За милиці – і первні, і пластиди. —

      Й на шию й груди – шалик – від застуди,

      Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,

      А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!

      І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР

      У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,

      Артерія, що – зібгана колона,

      Де мармур – переходить – в порцеляну, —

      В ляґуні – острів – на краю відлуння. —

      Меридіяни – теж – свої гормони,

      Що улягають – атмосферним змінам.

      Єдині товтри, що – каркас імунний,

      На прапорці неонові – в тумані. —

      Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.

      Шукач – стискає – мінерал – в руці,

      Який – вітрилом – краєвид пустельний,

      Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —

      Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,

      І дійсність – знову – докорінно – спектр.

      ЩЕ – МИТЬ, КОЛИ – НАВКРУГ – САДИ

      День – з ранку без причини – набурмосивсь,

      Й стрілки буття – вскач – поміняти – змусив.

      Лиш сірники – цунамі – встигло – з мису,

      Заки – назад – на зозулясту – масу,

      Яку – ногою – з берега – пацан,

      Котрий – кресало часу – у руці. —

      Пес поруч: кайнозой і міоцен.

      Й вівтар, де, – замість немовлят, – вівцю.

      Й камінні плити – з верств, – в яких – вертій —

      Нашарування – знов – переверта,

      Щоб – дійсносте, – що – живчик, – коренище,

      Аби назавжди: що – куди, – і нащо, —

      Бо комашня – й його вже – обсіда,

      Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.

      КОНТРАФАГОТ

      Від сонця – залишилася – колючка.

      Світло і пітьма – муром – навкулачки.

      Жебрак – на публіку – свої болячки.

      Про травми – літня