Міражі. Емма Андієвська

рідко – вистачає – й напівзахід.

      Й величина критична – показуху.

      Й матерія, яка – у ночвах – кисне,

      Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,

      Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»

      Як – дух, що – існування апогей.

      ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ

      Вряди-годи й найглибше місце – в брід.

      Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.

      Лежить – розкидане – навкруг – добро.

      Лише торкнув, як звідти – морок – пре —

      Й заковтують – площини ненаситні.

      І марні – зойки й лементи – надсадні.

      Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.

      Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.

      Та – рідко – динозаврами – оздоби

      Минулого – в закляклім – можна здибать.

      Хоча і тут – дозорці одноокі —

      Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,

      Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —

      І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,

      Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.

      Й ВІЧНІСТЬ?

      Калата серце: навпростець – крізь стіни.

      Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.

      Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.

      Усесвіти – із верчиків – з каштанів.

      Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.

      Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.

      Споруджують – з пелюсток – телескопи.

      У особисте – з величин сукупних.

      Кутасті форми – світанковий тральник.

      З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.

      Вправляються – атлети – уздовж нюху,

      Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —

      Нутро – тріпоче, – із легень – намет.

      И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?

      ГЕНЕРАТОР СЯЙВ

      Міняє листя – дихальця – і плевру.

      Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.

      Біжать – один – повз одного – квапливо.

      Життя – дола пороги – самоплавом.

      Нутро – поволі – туф – і цельофан.

      Над горами – на ліктях – небо – фен.

      Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.

      М’якою – лійкою вікна – Грифон.

      Серед будівель – мига – плоскогір’я.

      Дідок з балькона – з келишком кагору —

      Світ спогляда, – сипку ефемериду. —

      Скрізь – веретенце й мушельки – природа.

      Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,

      Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.

      І ЗНОВУ – ВЕСНА

      Весна. Працює пароохолодник.

      Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.

      Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.

      На помах – й світ – аеростатом – ладний.

      Між формами – ознаки боротьби.

      Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.

      З трибун – багаття – до нутра – рябе.

      Янгол – кодолу, що – порон, – руба.

      Вагань найменших – те, що буде – потім.

      Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.

      Маляті – жінка – лагодить – підгузник.

      Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.

      Й за самокат[1], – схопивши – джерело,

      Подорожують – шкети – горілиць.

      БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК

      Буяє – форм перехідних – квітник.

      В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.

      Ще – бульбашок – меридіани сну, —

      Й – за вітром – і водою – наносне.

      Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.

      Майдан, – на показ – бучно, – викопне.

      За натовпом, – сполоханий курник, —

      З трибун святкових – боз, троянди, хну.

      Фасади – знов – тенденцію – в домірне,

      Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.

      Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.

      Дідок – із песиком – до лавки – диба.

      Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,

      Що, – дар живих, – долонею – сльозу.

      РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА

      Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.

      Вир перетворювань, що –

1

Самокат – дитяча іграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають відштовхуванням ноги. (Тут і далі примітки авторські).