Привид безрукого ката. Андрій Процайло

раму. Свіже морозяне повітря уривалося у кімнату і виганяло з неї чужий дух. Аж тоді Безрукий заспокоївся та почав стелити ліжко. Втома дійсно давалася взнаки. Втома, що знесилювала його зсередини…

      Лев загасив світло, ліг. Сон не брав. Перекидався з боку на бік, сопів від безсилля. Йому здалося, що у ванній капає вода. Встав, перевірив кран – усе нормально. Повернувся, на тумбі біля вішалки побачив листа з міської ради, прихопив його з собою, кинув на стіл перед комп’ютером. Знову ліг. Крутився-перекидався, і нарешті ні з того ні з сього до нього дійшло, що не може він заснути через лист.

      Сів за стіл, ввімкнув настільну лампу. Взяв листа і понюхав, що було з ним уперше. Лист пахнув затхлістю підземелля. Почерк на конверті був незвичний, з викрутасами, як у старих рукописах.

      У передчутті лихого Лев тремтячими руками надірвав конверт. Похапцем вирвав з нього учетверо складеного аркуша А-4 і кинув на стіл, наче той обпікав. Якийсь час сидів і прислухався до того, що твориться у голові. Він наче був стороннім спостерігачем. У голову набігали думки і заявляли про себе, хотіли уваги. Лев спостерігав за ними і мовчав. З їхніх сварок зрозумів, що в нього є лишень три варіанти: або він збожеволіє, або їх примирить, або вікно… Проте спершу, ніж дійти якогось рішення, треба прочитати листа…

      Почерк був той самий, що на конверті.

      «Вітаю, Леве! – пробіг ошелешеними очима. – Коли ти читатимеш цього листа, ми з тобою вже будемо разом: в одному серці і в одній голові. А конкретніше – в твоєму тілі. Я мав багато часу і довго думав, з чого почати і як писати тобі, щоб зразу ж, з перших слів не стати ненависним загарбником. Я знаю багато колишніх часів і дуже добре орієнтуюся в сучасному. Тому вирішив почати з найголовнішого і писати голу правду. Якщо буде твоя воля – я виконаю своє призначення і помру щасливим, якщо ж ні – поневірятимусь світом знову не знати скільки. Тут третього варіанту немає. Тому зразу кажу тобі – Я ПРИВИД БЕЗРУКОГО КАТА (можеш вважати – душа). І Я ВСЕЛИВСЯ У ТЕБЕ», —

      Лев поклав листа на стіл і почав ходити по кімнаті, порпаючись рукою у своїх кучерях. Якщо відкинути те, що він здурів, багато пережитих подій починають відкривати карти, сприйматися по-новому. Чому Лев зайнявся дивним дослідженням доль львівських катів? Чому саме доля безрукого ката так його зацікавила? Чому ж він сам без руки і прізвище його – Безрукий? Співпало? Побачимо! – дав собі сміливу відповідь і знову взявся за листа…

      «Наскільки я можу звідси, з ратуші, передбачити, ти відклав листа і трохи порозкладав свої думки по звивинах. Правильно зробив. Так і треба. Тепер далі. Моїй душі не судилося відчути радість небес. Вона, закабалена гріхами, залишилась на землі. А потім, заблукавши у ратуші, стала її привидом. Я довго блукав ратушею і проклинав долю. Однієї ночі прийшла до мене ВОНА (настане час – дізнаєшся, ХТО, тільки не підганяй мене і завчасу нічого не розпитуй про НЕЇ) і відкрила мені великий секрет – 21 грудня 2012 року опівночі настає такий момент, коли привиди можуть покинути