Привид безрукого ката. Андрій Процайло

Більше того, він відчував, що у всіх битвах поглядів одержав перемоги. Винятком була молода русява лікарка з хвилястим волоссям та непомітним, як зморшка, шрамом біля носа. Члени комісії всі були однакові, білі і втомлені. А хвиляста лікарка його схвилювала. Лев не міг з упевненістю сказати, що він десь, колись її бачив, зате він її відчував. Так йому здавалося принаймні. Переконання не було ніякого. Бо він тепер навіть з упевненістю не знав, хто він…

      – Не хвилюйтесь, – відводячи погляд, сказала лікарка, – все добре.

      На її репліку начебто ніхто не звернув уваги. Напевно, так кажуть усім пацієнтам.

      Лише слідчий, якого посадили, як бідного родича, біля самих дверей, засмикався на кріслі, як риба перед юшкою. Й отримав від Безрукого свою дозу гіпнозу. На нього подіяло моментально – в Левові слідчому привидівся кат. І така дрож пробігла тілом, що він упрів учетверте. «Та що за капость, – подумав слідчий, обережно витираючи чоло рукавом (бо зашмарканою хусткою соромився), думаючи, що ніхто з присутніх цього не помічає.

      Кабінет був оснащений різною медичною апаратурою, яка вміла під’їжджати, виповзати зі стін, вислизати зі стелі, складатися-розкладатися, як дитячі роботи-трансформери. Все пікало, пищало, говорило, зразу ж друкувало результати. Лев стояв, лежав, згинався, повертався, його перевіряли зусібіч, і не тільки голову.

      Насамкінець виснажливого дослідження його нормальності фахівці, маючи перед собою результати аналізів, захотіли з ним поспілкуватися. Наживо.

      Говорив сивий, худий, коротко стрижений чоловік з акуратною борідкою.

      – Ви знаєте, що тут відбувається, правда? – почав він, не зводячи очей з Безрукого. – Ми провели детальне обстеження вашого… організму. Маємо попередні результати. Природно, фахівці хотіли би з вами поспілкуватися, послухати вашої думки, може, є які скарги, побажання… Ви не заперечуєте?

      – Ні, пане професоре, – відповів Лев. – Я із задоволенням з вами поспілкуюсь. Тим паче, що заради мене ви з товариством залишили багато важливих справ…

      – Ви мене знаєте? – запитав лікар, прищулюючи праве око. Лівому в той час, напевно, відкривалось якесь інше, внутрішнє бачення.

      – На жаль, ні…

      – Звідки ви тоді знаєте, що лікар – професор? – невиховано втрутився у розмову рудий. Одержав декілька осудливих поглядів від комісії і замовк.

      – Є в людини така частина тіла, як голова, – почав Лев. – У декого вона здатна думати і робити висновки. Правда, в моїй голові ви відверто сумніваєтесь, пане слідчий. Ваше право. Хоча те, що ви міліціонер, я зрозумів зразу, тільки вас побачивши… Чому би то?… – Лев глузував з рудого. Не міг йому пробачити сопливого лікарняного розводу з дурнуватими показниками.

      Лікарі відверто, але виховано всміхнулися.

      – Гаразд, – продовжив професор. – Питання будуть звичайні, прості, адже ми навіть не знайомі, – пояснював лікар. – Отже, ваше прізвище, ім’я, по батькові?

      – Безрукий Лев Львович, – була спокійна, виважена відповідь.

      – Що?!! – зірвався з місця рудий.

      – У