Останній шанс на кохання. Людмила Волок

не прискіпується, а просто виконує свою роботу, – взявся повчати сестру Сергій. – Коли побачить, що ти знаєшся на її предметі, то облишить і візьметься за інших двієчників.

      – Я не двієчниця!

      – Гаразд, ти поки що снідай, а я зганяю на ринок. Потім сядемо за твою математику. – І лагідно торкнувся Катрусиної коси, взяв на холодильнику список покупок і зайшов до вітальні.

      Мати сиділа на дивані в тій самій позі, що й позавчора на кухні, – обхопивши голову руками. Сергій запитав:

      – Мамо, щось іще треба купити? Іду на базар.

      – Синку, може, нам квартиру продати? – Певно, вона більше ні про що не могла міркувати, крім нещодавнього візиту непроханих гостей.

      – І не думай про це. Я спробую якось зарадити.

      – Як ти зарадиш?.. – сумно усміхнулася мати. – Знаєш, скільки років тобі доведеться працювати, щоб віддати такі гроші? Та й ніхто таку суму не позичить…

      – Та є один варіант… – Сергій подумав про дивну жінку з маршрутки. А ще про те, що сьогодні об одинадцятій він таки зустрінеться з нею в «Пампушках і ватрушках».

      – Не знаю, який там варіант, але… пам’ятаєш, що «за всіма великими статками приховуються великі злочини»?

      – Мамо, це ніякі не статки, а всього лише п’ятдесят тисяч доларів. І я не дон Корлеоне, та й із мафією не планую зв’язуватися. Тим паче, ніякої мафії вже не існує!

      Сергій хутко зібрався і пішов: треба встигнути на одинадцяту до «Пампушок», хай їм грець!

* * *

      Віра Миколаївна вибрала столик у кутку, подалі від сторонніх очей і вух. Втім, о цій порі «Пампушки і ватрушки» не могли похвалитися великим скупченням народу: сюди здебільшого приходили обідати співробітники з двох сусідніх офісних будівель, колишніх науково-дослідних інститутів. Столики навколо уподобаного Вірою місця були поки що вільні, і вона сподівалася, що зможе поговорити з Сергієм у спокійній атмосфері.

      Приміщення було чистим, музика грала ненав’язливо, а стриманий дизайн у стилі солодкої випічки тішив око. Підійшла молоденька офіціантка.

      – Доброго дня! Ви в нас уперше? Розповісти, що сьогодні найсмачніше? – привітно поцікавилася.

      – Мені, будь ласка, капучино без кофеїну, – попросила Віра й вирішила також замовити каву для нового знайомого. – І ще, мабуть, американо.

      Капучино виявився смачним. Віра пила його потихеньку, чекаючи на Сергія. А раптом він не прийде? Видно, вона справила на нього, м’яко кажучи, дивне враження. Треба було хоч номер телефону взяти про всяк випадок. Втім, він би все одно не дав – надто вже недовірливо поводився. Та й хто б довіряв, коли незнайома жінка просить про якісь підозрілі послуги, обіцяючи при цьому оплату за вищим розрядом!

      Сергій прийшов рівно об одинадцятій. Пошукав очима свою «пані», потім рішуче попрямував до столика.

      – Доброго ранку! – зраділа Віра.

      – Добрий день. – Сергій, на відміну від Віри, не зрадів, а, сівши за столик, одразу взявся до справи: – Розкажіть, будь ласка, про які саме послуги йдеться.

      – Я