Останній шанс на кохання. Людмила Волок

твої борги. Ти ж не збираєшся вішати свої «невеликі проблеми» на неї?! – Сергій перейшов на гучний шепіт, щоб мати не почула.

      – Я все вирішу сам! Відчепися! – розгнівався Вадим.

      – Так вирішуй! Коли повернешся?

      – Поки що не можу. Хотів запитати: документи на квартиру можеш мені передати? Хочу взяти кредит під заставу.

      – Тобто ти збираєшся позбавити сім’ю останнього житла? До речі, воно оформлене на матір, тож без її згоди все одно нічого не вийде.

      – Та все вийде, у мене є люди, допоможуть… Вона й не дізнається нічого.

      – Ти що, зовсім здурів?! Повертайся додому!

      Але в слухавці вже лунали короткі гудки й слова Вадим навряд чи почув.

      Сергій піднявся з ліжка. Треба було купити на ринку продуктів, а відтак допомогти Каті з математикою – щось у неї не складалося з точними науками.

      Він прочинив кватирку і вийшов до ванної. Потім заварив на кухні чай, зробив бутерброди з сиром і ковбасою та сів за стіл. Без апетиту поїв, задумливо дивлячись у вікно. Це місце було його улюбленим у квартирі: краєвид, що відкривався з кухонного вікна на парк, був зовсім не міським, і, спостерігаючи святкове жовто-червоне вбрання, яким наче променилися осінні дерева, можна було складати плани на життя і мріяти про майбутнє.

      Щоправда, зараз Сергій був здатен будувати плани лише на те, де знайти грошей, щоб витягти брата з халепи. Не те щоб він так уже хотів допомогти Вадимові: йому було шкода матір і сестру, які мимоволі ставали бранцями цієї скрутної ситуації.

      Сестру Сергій дуже любив. Коли народилася Катруся, він став її «нянем»: змінював підгузки, прав пелюшки і мріяв про пральну машину. На літніх канікулах пішов працювати кур’єром у мамине видавництво і через три місяці урочисто заявив:

      – Ну все, мамо, їдемо купувати пралку – оплачую половину: заробив півтори сотні американських грошей! Прощавай, нелегка праця пралі!

      На той час, звісно, Катя виросла з пелюшок, та все одно прання в родині з п’ятьох людей було чимало, і Сергій страшенно пишався своїм вагомим внеском у сімейну економіку.

      Сестра підростала, і Сергій після уроків забирав її з ясел, потім із дитячого садка, а пізніше – зі школи. Грався з нею, гуляв, аж поки не приходила з роботи мати. Вона цілувала Катрусю, обіймала Сергійка й говорила:

      – Ти такий молодець, синку! Що б я без тебе робила?

      А він відповідав:

      – Мамо, я вечерю приготував. Смажену картоплю будеш?

      Вона їла картоплю з солоними огірками, і Катя теж із задоволенням смакувала нехитрі страви. А він почувався не закомплексованим підлітком, а майже главою сім’ї, хоч і був молодшим сином. Вадим же не обтяжував себе сімейними проблемами: сімнадцятирічний хлопець мав справи цікавіші за прогулянки з молодшою сестрою і смаження картоплі. Його майже ніколи не було вдома, він з’являвся пізно, вечеряв на самоті й бурчав, що йому ця картопля вже стоїть поперек горла.

      А ось Сергія його життя цілком влаштовувало. Навчався він добре, хоч і не був активним у школі й не міг похвалитися широким колом друзів. Зате вечори