Чорний хліб. Фоззі

Північну, блядь! – гаркнув Лєбєдєв. – Он Сергій Миколаїч її там зустріне, вмовить повернутися… Під білу амністію, так? – спитав він у Чижова, посміхаючись.

      – Ладно, – сказав той і встав. – Ми все вирішили: якщо вона до когось із моїх звернеться, всі в курсі, зразу вам напряму дзвонити.

      Олексій Ігнатович теж піднявся, нахилився над столом:

      – Я запальничечку-то заберу.

      – Та забирайте, забирайте, – відповів Лебедєв, але сміятися перестав.

12

      Що більше справ – то менше думок. Лилєкей облаштовувала свій сховок капітально – обклала намет шкурами, склала з каміння вогнище, набила м’яса і в’ялила його разом з рибою. У неї було вдосталь їжі й тютюну, тож могла спокійно перечекати час, коли її шукатимуть.

      Вона сиділа й дивилася на тундру, курила, розмовляла з сином, пояснюючи, що робитиме далі, і так перебувала дні. Так треба, як ідеш на полювання – готуйся чекати стільки, скільки буде потрібно. А її полювання ще тривало, й останніх двох пасажирів їй буде взяти важко.

      Прокинувшись сьогодні зранку, вона виколола собі на зап’ястку правої руки дві крапки, по одній за кожного з винуватців того, що сталося. Якби Теюттін не був спросоння й першим кинув свою сокирку, він би не лише крапку на руку поставив, а й вимазав обличчя кров’ю, аби всі бачили. Та Лилєкей таких войовничих традицій не любила, так само як і людей, що їх дотримувалися, та духів, які свого часу все це вигадали.

      Три старі крапки було ледь видно, і тому вона навела і їх – стало п’ять. Треба додати ще дві, коли розбереться з цими чужинцями, потім обміняти половину піску на паперові гроші, лишити мамі, а самій іти на схід – настане зима й можна буде перебратися в Америку, де, як казали розумні люди, із золотом можна дозволити собі будь-що – купити новий красивий дім, наприклад.

      А там можна буде теж полювати. Або… Або знайти собі хорошого непитущого чоловіка і спробувати жити далі. Хтозна, можливо, духи сподобляться на найбільше диво, віддячивши за те, що вона все зробила як слід. Якщо, правда, їй вдасться зробити все як слід.

      Мама казала, що бабуся народила її дуже пізно, останньою з усіх своїх дітей. Та мама багато чого говорила – наприклад, що не можна потрапляти у полон і треба встигнути вбити всіх своїх дітей, а потім себе. Лилєкей з дитинства боялася цієї розповіді, а тепер… Тепер їй може допомогти тільки велике диво, якому раптом буде діло до жінки, яка не вгледіла хлопця з довгим чорним волоссям.

      Сьогодні був третій день з того моменту, як вона пішла з дому. І Лилєкей вирішила, що знову залізе на сусідню сопку, з якої добре видно не тільки селище, а й пагорб, на якому вони завжди ховали своїх людей. Нехай вона й дещо посприяла смерті Теюттіна з Роптином, але треба хоч здалеку подивитися на похорон – так годиться.

      Вона покурила вдосталь, бо на вершині хтось раптом зміг би побачити дим, і вирушила до свого оглядового майданчика. Пересвідчившись, що ніхто не зайняв її місце, Лилєкей залягла в невеличкій западині й зняла приціл із гвинтівки. Спочатку розшукала свій будинок – із труби йшов