Якщо кров тече. Стивен Кинг

Я зараз на нього дивлюся! Три тисячі доларів! Раз у верхньому ряду і двічі в нижньому!

      Ще одна довга пауза, а тоді я почув, як тато сказав комусь: «Здається, мій малий виграв якісь гроші». За мить він повернувся до мене.

      – Поклади десь у безпечне місце, доки я повернусь.

      – Куди?

      – Давай, може, в коробку з-під цукру з комори?

      – Точно, – сказав я. – Гаразд.

      – Крейґу, там точно все правильно? Не хочеться, щоб ти засмучувався, тож перевір ще раз.

      Я перевірив, переконаний у тому, що татів сумнів якось змінить те, що я побачив, і принаймні один з написів «$ 3000» перетвориться на щось інше. Але все лишилося на місці.

      Я сказав йому про це, і він засміявся.

      – Ну, тоді вітаю. Сьогодні йдемо до «Марселя», ти пригощаєш.

      А тут засміявся вже я. Не пам’ятаю, щоб коли-небудь відчував таку чисту радість. Я мусив подзвонити комусь іще, тож набрав містера Герріґена, котрий відповів по своєму луддитському стаціонарному телефону.

      – Містере Герріґен, дякую за листівку! І дякую за білет! Я…

      – Ти дзвониш із того свого ґаджета? – спитав він. – Мабуть, так, бо я тебе ледве чую. Ти наче десь на іншому боці Місяця.

      – Містере Герріґен, я виграв великий приз! Три тисячі доларів! Дуже вам дякую!

      Запала тиша, але не така довга, як батькова, а коли він знову заговорив, то не перепитував, чи я не помилився. Не сумнівався в мені.

      – Тобі поталанило, – сказав він. – Вітаю.

      – Дякую!

      – Прошу, але дякувати не обов’язково. Я їх купую рулонами. Розсилаю друзям і діловим знайомим як таку собі… гм… візитку, можна сказати. І так уже багато років. Один з них рано чи пізно мав виграти.

      – Тато змусить мене покласти більшу частину до банку. Думаю, що це правильно. Фонд на коледж добряче виросте.

      – Якщо хочеш, дай їх мені, – сказав Герріґен. – Дозволь їх для тебе інвестувати. Думаю, що можу гарантувати кращий прибуток, ніж банківський відсоток. – А тоді додав уже більше для себе, ніж для мене: – Щось дуже безпечне. Цей рік для ринку буде не дуже добрим. На обрії вже видно хмари.

      – Аякже! – Я подумав ще раз. – Ну, майже напевне. Треба поговорити з татом.

      – Звісно. Так і слід. Скажи, що я також готовий гарантувати базову суму. Ти сьогодні ще приходиш читати? Чи відкладеш цю справу, коли вже став заможною людиною?

      – Аякже, мені тільки треба повернутися додому раніше за тата. Ми вечеряємо в ресторані. – Я помовчав. – Хочете піти з нами?

      – Не сьогодні, – сказав він не вагаючись. – Знаєш, ти міг би взяти й розказати мені про все особисто, коли вже все одно приходиш. Але тобі дуже подобається той твій ґаджет, так? – Він не чекав відповіді – вона була йому не потрібна. – Що скажеш про ідею інвестувати твоє неочікуване щастячко в акції «Еппл»? Думаю, вони в майбутньому стануть доволі успішними. Люди кажуть, цей айфон поховає блекбері. Уяви собі телефон, який копає могилу іншому. Коротше, не відповідай зараз, а спочатку обговори все з батьком.

      – Так і зроблю, – сказав я. –