Якщо кров тече. Стивен Кинг

на мою. – Послухай мене.

      – Я знаю, що то був моторошний вчинок, – сказав я, – але без цього ми б ніколи не дізналися. Треба…

      – Синку…

      – Ні, тату, послухай! Треба бігом когось покликати! Бульдозер, трактор, навіть чоловіків з лопатами! Він ще може…

      – Крейґу, припини. Тебе спуфнули.

      Я вирячився на нього, розкривши рота. Я знав, що таке спуфінг, але можливість того, що це станеться зі мною – і то посеред ночі, – ніколи не спадала мені на думку.

      – Його тепер стає дедалі більше, – сказав він. – У нас на роботі навіть були збори персоналу на цю тему. Хтось отримав доступ до телефону Герріґена і клонував його. Розумієш?

      – Так, звісно, але ж, татку…

      Він стис мою руку.

      – Може, хтось намагався викрасти його ділові таємниці.

      – Він же був на пенсії!

      – Але тримав руку на пульсі, як сам тобі сказав. Або їм хотілося отримати доступ до його кредитної картки. Хто б то не був, він отримав твоє голосове повідомлення на клонований телефон і вирішив розіграти тебе.

      – Ти не знаєш цього напевне, – сказав я. – Татку, треба перевірити!

      – Не треба, і я скажу тобі чому. Містер Герріґен був заможним чоловіком, а помер він без свідків. На додачу він ще й не був у терапевта багато років, хоча я впевнений, що Рафферті давав йому за це чортів, бо через це не міг переглянути умови полісу страхування старого, щоб покрити більше похоронних процедур. З цих двох причин йому робили розтин. Саме так і дізналися, що він помер від розвиненої хвороби серця.

      – Його розрізали?

      Я подумав про те, як мої кісточки чиркнули його по грудях, коли я підкладав телефон у кишеню. То під хрусткою білою сорочкою і пов’язаною краваткою були зашиті розрізи? Якщо мій тато мав рацію, то так. Розтини у формі літери Y, стягнуті ниткою. Я бачив таке по телевізору. В серіалі «Місце злочину».

      – Так, – сказав тато. – Мені не подобається про це тобі розказувати, я не хочу, щоб воно засіло тобі в голові, але краще вже це, аніж думка про те, що його поховали живцем. Нічого подібного не могло статися. Він мертвий. Ти розумієш?

      – Так.

      – Хочеш, я залишуся сьогодні вдома? Якщо так, то я можу.

      – Ні, все гаразд. Ти правий. Мене спуфнули.

      І перелякали. Два в одному.

      – А ти що робитимеш? Бо коли думатимеш про таке нездорове, то мені краще взяти вихідний. Можемо піти порибалити.

      – Я не збираюся думати про таке нездорове. Але мені треба сходити до його будинку й полити квіти.

      – А це хороша думка? – Тато пильно стежив за мною.

      – Це мій обов’язок перед ним. І я хочу побалакати з місіс Ґроґен. Дізнаюся, чи згадав він і її отак у своїй як вона зветься.

      – Духівниці. Це дуже дбайливо. Звісно, вона може сказати, що це не твоє собаче. Старі янкі – вони такі.

      – А якщо ні, я можу дати їй трохи з мого, – сказав я.

      Він усміхнувся і поцілував мене в щоку.

      – Ти хороший хлопець. Твоя мама дуже б тобою пишалася. Ти впевнений, що вже все гаразд?

      – Так.

      І я з’їв