Історія втечі та повернення. Элена Ферранте

буде наше подружнє життя? Що на мене чекає? Що переважить – подібності чи відмінності? Чи зможу я написати ще одну книжку? Коли і про що? Чи підтримає П’єтро мене? А Аделе? А Маріароза?

      Якось увечері, коли мені в голові кружляли подібні думки, з вулиці мене хтось покликав. Я відразу впізнала голос Пасквале Пелузо і підбігла до вікна. Побачила, що він не сам, з ним був Енцо. Я стривожилась. Хіба о цій порі Енцо не повинен бути вдома, у Сан-Джованні-а-Тедуччо, з Лілою та Дженнаро?

      – Можеш спуститися вниз? – гукнув мені Пасквале.

      – Що сталося?

      – Ліна нездорова і хоче тебе бачити.

      – Уже йду, – сказала я і кинулася сходами вниз, хоч мати кричала мені вслід: «Ти куди так пізно, вертайся!»

25

      Я вже давно не бачила ні Пасквале, ні Енцо, але ми не обмінялися звичними люб’язностями, бо вони прибули заради Ліли і відразу перейшли до справи. Пасквале відростив собі бороду на манір Че Ґевари, і я подумала, що йому личить. Очі здавалися більшими й виразнішими, густі вуса прикривали зіпсовані зуби, навіть коли він сміявся. А от Енцо не змінився, був, як завше, мовчазний і зосереджений. Тільки коли ми сіли в старе авто Пасквале, я усвідомила, як дивно бачити їх разом. Я була переконана, що ніхто в нашому районі більше не хоче знатися з Лілою та Енцо. Але, схоже, усе було не так: Пасквале навідувався до них, привіз Енцо до мене, Ліла послала їх разом до мене.

      Як усе було, розповів мені Енцо – лаконічно й послідовно, як зазвичай. Після роботи на будівництві поблизу Сан-Джованні-а-Тедуччо Пасквале мав завітати до них на вечерю. Енцо і Пасквале прийшли о сьомій годині, але Ліли вдома не було, хоч вона зазвичай поверталася з фабрики о пів на п’яту. Помешкання було порожнє, Дженнаро був у сусідки. Вони взялися готувати їсти, Енцо нагодував хлопчика. Ліла з’явилася лише близько дев’ятої, дуже бліда й знервована. На запитання Енцо і Пасквале не відповідала. Лиш сказала переляканим голосом: «У мене випадають нігті». То була неправда, Енцо подивився на її руки – нігті були на місці. Тоді вона розсердилася й зачинилась у своїй кімнаті разом з Дженнаро. Через якийсь час гукнула з кімнати, щоб вони поїхали подивитися, чи я вдома, бо вона мусить терміново поговорити зі мною.

      Я спитала в Енцо:

      – Ви посварилися?

      – Ні.

      – Їй стало погано, вона поранилась на роботі?

      – Здається, ні, не знаю.

      Пасквале сказав мені:

      – Не варто хвилюватися. Б’юсь об заклад, що тільки-но Ліна тебе побачить, то відразу заспокоїться. Я такий радий, що ми тебе знайшли, ти ж тепер велике цабе, мабуть, геть заклопотана.

      Я стала заперечувати, але на доказ він процитував ту давню статтю в «Уніті», й Енцо схвально кивнув – він теж її читав.

      – Ліла теж її бачила, – сказав він.

      – І що сказала?

      – Їй дуже сподобалось фото.

      – Проте, – буркнув Пасквале, – вони тут стверджують, що ти студентка. Мусиш написати в газету і пояснити, що ти вже дістала диплом.

      Він нарікав на