Мюнхен. Роберт Харрис

повагалася, а тоді підвелася й тихо постукала в двері до ПЗМ. Просунула всередину голову. Г’ю розчув лише її слова:

      – Містер Леґат просить прийняти його.

      Пауза.

      – Каже, це дуже важливо.

      Знову пауза.

      – Авжеж, думаю, варто його прийняти.

      У відповідь почулося гучне бурчання.

      Вона відійшла, пропускаючи Г’ю. Проходячи повз, він з такою вдячністю поглянув на неї, що вона зашарілася.

      Приміщення було грандіозне: до стелі щонайменше футів двадцять; це підкреслювало мініатюрність сера Александера. Він сидів не за своїм столом, а за столом нарад, що був завалений різнокольоровим папером: білі аркуші – для протоколів і телеграм, світло-блакитні – для чернеток, рожевувато-лілові – для депеш, аквамаринові – для документів Кабінету міністрів, а поміж ними – коричневі теки великого формату, зав’язані рожевими стрічечками. На носі у постійного заступника міністра сиділи окуляри з круглою оптикою в роговій оправі, поверх яких на Леґата був скерований дещо роздратований погляд.

      – Слухаю.

      – Перепрошую за клопіт, сере Александере, але, думаю, вам слід побачити це негайно.

      – О боже, що там ще?

      Кедоґен простягнув руку, узяв п’ять машинописних сторінок, поглянув на перший рядок:

      Auf Anordnung des Obersten Befehlshabers der Wehrmacht.

      Він спохмурнів, потім перегорнув у кінець:

      gez. ADOLF HITLER

      Für die Richtigkeit der Abschrift:

      ZEITZLER, Oberstleutnant des Generalstabs

      Леґат із задоволенням побачив, як заступник міністра випростався у кріслі.

      Документ був директивою Гітлера: «Війна на два фронти з напрямом головного удару на південний схід, стратегічна група військ «Ґрюн».

      – Де, хай йому біс, ви це роздобули?

      – Мені це вкинули в домашню поштову скриньку півгодини тому.

      – Хто?

      – Я їх не розгледів. Якийсь чоловік в автівці. Власне, двоє.

      – І нотатки не було?

      – Ні.

      Кедоґен розчистив місце на столі, поклав документ перед собою і схилив над ним непропорційно велику голову. Він читав з граничною зосередженістю, притиснувши кулаки до скронь. Німецькою він володів добре: працював послом у Відні влітку 1914 року, коли вбили ерцгерцога Франца Фердинанда.

      Необхідно протягом перших двох-трьох днів створити ситуацію, яка продемонструє ворожим державам, які бажають втрутитися, безнадійну військову позицію чехів…

      Армійські формування швидкого розгортання повинні спритно й енергійно здолати прикордонні укріплення і стрімко прорватися в Чехословаччину, знаючи, що їх швидко підтримають основні мобільні частини…

      Для несподіваного нападу на Чехословаччину слід задіяти головні сили люфтваффе. Літаки повинні перетнути кордон одночасно з першими частинами сухопутних військ…

      Закінчуючи читати сторінку, Кедоґен перевертав її й акуратно відкладав праворуч. Дійшовши до кінця документа, він підрівняв аркуші.

      – Екстраординарно, –