Мюнхен. Роберт Харрис

чинити опір. В умовах такого панування життя людей, що вірять у свободу, не мало б сенсу. Але війна – жахлива річ, і, перш ніж вступити в неї, ми маємо бути повністю упевнені, що на кону дійсно важливі ставки і що заклик захищати їх за всяку ціну, зваживши всі наслідки, не виправданий.

      Наразі я прошу вас дотримуватися спокою в очікуванні подій кількох найближчих днів. Поки війна не почалася, завжди є надія, що її можна уникнути, і вам відомо, що я працюватиму задля миру до останнього. Доброї ночі.

      Зелений вогник згас.

      Чемберлен глибоко зітхнув й обм’як у кріслі.

      Вілсон схопився першим. Він ішов до прем’єр-міністра й неголосно аплодував.

      – Дозволю собі сказати, що це було справді чудово: ні запинань, ні невпевненості.

      Досі Леґат не бачив на обличчі прем’єр-міністра усмішки. Вона відкрила рівний ряд жовтувато-сірих зубів. Він по-дитячому тішився похвалою.

      – Справді все гаразд?

      – Тон вибрано чудово! – сказав Галіфакс.

      – Дякую, Едварде. Дякую всім! – Загальна подяка включала і Леґата, і технічний персонал Бі-бі-сі. – Виступаючи по радіо, я завжди використовую один прийом: намагаюсь уявити, ніби звертаюся душевно, як до друга, лише до однієї особи, що сидить у своєму кріслі. Сьогодні увечері зробити це було важче, звичайно, бо я знав, що звертаюся ще до однієї особи, яка сиділа в цьому приміщенні в тіні. – Чемберлен відпив ковток води. – До гера Гітлера.

      4

      Відповідальний службовець Міністерства закордонних справ Німеччини, статс-секретар Ернст фон Вайцзеккер, висловив бажання отримати німецький переклад виступу прем’єр-міністра через тридцять хвилин після передачі. Відповідальність за це він поклав на Пауля фон Хартманна.

      Хартманн відразу створив групу з трьох жінок у приміщенні радіомоніторингу на горищі будівлі на Вільгельмштрассе під розгіллям антен на даху. Стенографістка нотувала слова Чемберлена англійською (нелегке завдання, бо сигнал Бі-бі-сі досягав Берліна, втративши велику частину потужності, і голос прем’єр-міністра в ефірі то губився, то виринав зі статичних розрядів, і його важко було розчути). Щойно стенографістка заповнювала сторінку, друга працівниця – секретарка – роздруковувала нотатки на машинці через три інтервали. Хартманн вписував між рядками переклад і віддавав аркуші третій співробітниці, яка друкувала остаточну, німецьку версію.

      Wie schrecklich, fantastisch, unglaublich ist es…

      Його перо швидко бігало по дешевому паперу, і брунатне чорнило трохи розпливалося на грубих волокнах.

      Через десять хвилин після того, як Чемберлен закінчив говорити, робота була готова.

      Друкарка висмикнула з машинки останній аркуш. Хартманн схопив його, поклав промову до картонної теки, поцілував дівчину в маківку й шмигонув з кімнати під сміх полегшення. Його усмішка зникла, ледве він опинився в коридорі. Дорогою до кабінету Вайцзеккера він скрушно і з розчаруванням гортав аркуші. Тон був занадто обережним, примирливим – благенький текст, аудіоектоплазма.