Мюнхен. Роберт Харрис

Кілька разів, працюючи за столом, Г’ю відчував раптом чиюсь присутність і, обернувшись, бачив, як Вілсон стоїть на порозі й нечутно спостерігає за ним. Обличчя радника кілька секунд залишалося безвиразним, а потім з’являлася лукава, дражлива посмішка.

      Інженери з Бі-бі-сі розкрутили кабелі на килимах і встановили мікрофон у самому кінці столу в залі засідань, ближче до колон. Він підвішувався до металевої опори: ця чимала циліндрична конструкція звужувалась і зіходила на нуль на зразок артилерійського набою з відпиляним вершком. Поруч були розташовані гучномовець та інші загадкові елементи обладнання. Саєрс і Клеверлі прийшли подивитися.

      – Бі-бі-сі запитувало, чи не можна їм влаштувати пряму трансляцію завтрашнього виступу ПМ у парламенті, – сказав Саєрс.

      – Це не нам вирішувати, – відповів Клеверлі.

      – Знаю. Це безперечно створить прецедент. Я переадресував їх до головного організатора парламентської фракції.

      За п’ять восьма прем’єр-міністр вийшов з кабінету Вілсона у супроводі Галіфакса й Кедоґена. Вілсон з’явився останнім. Вигляд у нього був роздратований. Леґат припустив, що він знову посперечався з Кедоґеном. У цьому полягала ще одна велика користь від Вілсона: він служив громовідводом для шефа. Прем’єр-міністр використовував його для тестування своїх ідей: шеф міг спостерігати, як їх сприймають, не розкриваючи власних поглядів і не піддаючи ризику власний авторитет.

      Чемберлен умостився перед мікрофоном і розклав аркуші з текстом. Руки йому тремтіли. Один аркуш упав на підлогу, і він насилу нахилився, щоб підняти його.

      – Моє хвилювання дається взнаки, – пробурмотів прем’єр і попросив води.

      Легат взявся наповнити склянку з графина в центрі столу і від хвилювання перелив. На полірованій поверхні застигли краплі.

      Інженер Бі-бі-сі попросив усіх інших зайняти місця в протилежному кінці зали. На вулиці на садок і Плац кінної гвардії впала темрява.

      Біґ-Бен відрахував вісім ударів.

      З гучномовця почувся голос диктора:

      – В ефірі Лондон. Зараз ви почуєте звернення прем’єр-міністра, високоповажного Невілла Чемберлена, з резиденції уряду на Даунінґ-стріт № 10. Його промова транслюватиметься на всю імперію, на американський континент, а також на багато зарубіжних держав. Прошу, містере Чемберлене!

      Поряд з мікрофоном спалахнув зелений вогник. Прем’єр-міністр поправив манжети і взяв текст.

      – Я хочу звернутися до вас, чоловіки й жінки Британії та імперії, а може, й інших країн.

      Чемберлен виразно вимовляв кожен склад. Тон був милозвучний, меланхолійний та натхненний, як панахида.

      – Наскільки жахливо, фантастично, неймовірно те, що ми тут будемо рити окопи й приміряти протигази через сварку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо. Здається ще більш неймовірним, щоб сварка, яка вже розв’язана в принципі, стала предметом війни. Я цілком розумію причини, з яких чеський уряд вважав за неможливе погодитися на умови, визначені