Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка. Стефан Цвейг

повз ціль, замість того, щоб, виходячи з безперечної наявності результатів месмерівського лікування, дошукуватися можливих його причин. Не цікавлячись фантасмагоріями Месмера, його магнетизованими деревами, дзеркалами, водою і тваринами, Жуссьє просто встановлює той новий, істотний і вражаючий факт, що під час використання цього нового методу на хворого діє якась сила. І хоча він настільки ж мало, як й інші, здатний встановити сприйняття цього флюїду, доступність його для споглядання, він логічно правильно допускає можливість такого агента, «який може переноситися від однієї людини до іншої і часто робить із цієї останньої видимий вплив». Якого походження цей флюїд – психічного, магнетичного чи електричного, про це чесний емпірик не наважується допитуватися самостійно. Можливо, за його словами, що це сама життєва сила, «force vitale», але у всякому разі якась сила тут є, безсумнівно, і обов’язком неупереджених учених було дослідити цю силу і її дію, а не заперечувати упереджено вперше виявлений феномен за допомогою таких розпливчастих і невизначених понять, як уява. Таке несподіване заступництво з боку цілком неупередженого вченого означає для Месмера величезну моральну підтримку. Тепер він сам переходить у наступ і звертається до парламенту зі скаргою, вказуючи, що комісія при ознайомленні із справою звернулася тільки до Делона, замість того, щоб опитати його, справжнього винахідника методу, і вимагає нового, неупередженого обстеження. Але Академія задоволена тим, що позбулася неприємного казусу, тому не відповідає жодним словом. З тієї миті, як вона здала в друк свій вирок, вона вважає безповоротно ліквідованим поштовх, який дав науці Месмер.

      Але в цій справі Паризькій Академії з самого початку якось не щастить. Бо саме в той момент, коли вона викинула небажаний і невизнаний факт навіювання за двері медицини, він повертається назад дверима психології. Саме 1784 рік, у якому, як вважає Академія, покінчено з підозріло-чаклунським способом природного лікування, стає справжнім роком народження сучасної психології; саме в цьому році учень і помічник Месмера Пюісегюр відкриває явище штучного сомнамбулізму й кидає нове світло на приховані форми взаємодії душі і тіла.

      Месмеризм без Месмера

      Доля незмінно виявляється багатшою на вигадки, ніж будь-який роман. Жоден художник не міг би винайти для трагічного фатуму, який невблаганно переслідував Месмера все життя і довгий час після смерті, символу більш іронічного, ніж той факт, що цей відчайдушний шукач й експериментатор сам зробив своє найвирішальніше відкриття і що система, іменована месмеризм, не є ні вченням Франца Антона Месмера, ні його винаходом. Він, правда, викликав до життя ту силу, яка стала вирішальною для пізнання динаміки душі але, – фатальна обставина – він її не помітив. Він бачив її і разом з тим прогавив. А через те, що за чинною завжди і всюди угодою відкриття належить не тому, хто його підготував, а тому, хто закріпив і сформулював,