Сойчине крило. Іван Франко

не прийде сюди й не попрохає пробачення.

      Що було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ями, сів на гілляці над його головою й говорить:

      – Ну, Бурмило, а будеш воювати з Короликом, га?

      А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, під час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.

      –Іди, дай мені спокій, – буркнув він. – І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.

      – Ні, друже, цього не досить, – мовив Королик. – Ти повинен піти до мого дупла й попросити пробачення у моїх дітей, бо інакше тобі ще гірше лихо буде.

      Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення. Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.

      Лисичка і Журавель

      Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості:

      – Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу.

      Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем.

      – Призволяйся, не погордуй. Сама варила.

      Журавель стук, стук дзьобом— нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:

      – Вибачай, кумочку, більше не маю чим угощати.

      – Спасибі й за те, – пісним голосом промовив Журавель. – А ти б, Лисичко, до мене завтра в гості прийшла.

      – Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти, – каже Лисичка.

      Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.

      –Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя, – припрошує Журавель.

      Нюхає Лисичка— смачно пахне. Встромляє голову в глечик— не йде голова. Пробує лапкою— не витягне. Крутиться Лисичка, скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.

      – Вибач, любонько, – каже, випорожнивши глечика, – чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає.

      Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.

      Лисичка-кума

      Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю. Вранці-рано вибралися обоє на роботу— ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи.

      Копають, копають, та Лисиці швидко набридла чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би його побігти в корчі медком поласувати. Ось у недалекім болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:

      – Гуп-гуп-гуп!

      – Зараз,