Листи до Феліції (1913). Франц Кафка

погляди зникомої віри.

      На добраніч, кохана моя. Який же я радий, що хоча б одна Твоя неділя, поза всякими сумнівами, випаде спокійніша за мою. Цікаво, щось цього разу не забуде зауважити Твоя матінка, вручаючи Тобі цього листа?

      Франц

      Я ще раз перечитав Твого листа, і що деякі речі викликала в мене неабияку цікавість, то ставлю Тобі наступні питання:

      1. Що означає ось це: з медальйоном я ще не все залагодила?

      2. У родині яких добрих знайомих Ти була? Бог знає, чого воно так, але прізвища все мені прояснюють.

      3. Як пройшло сімейне купання? Тут, на жаль, я повинен придушити в собі репліку – вона стосується мого вигляду в купальні, моєї худорби. (Так і бути, ось вона: Тобі доводилося прокидатися в холодному поту від жаху?) У купальні я скидаюся на хлопчика-сироту. Пам’ятаю, щоправда, це вже дуже давно було, ми жили в дачному містечку на Ельбі, літо випало спекотне, і купання в річці давало незрівнянну втіху. Але купальня була мацюня, чоловіки і жінки купалися всі упереміш, навіть не пам’ятаю точно, скільки було роздягалень, дві або одна, але дачне товариство того літа взагалі підібралося веселісіньке, і з таких дрібниць, по-моєму, небагато собі робило. Окрім мене. З жінками я іноді ще наважувався там з’являтися, але рідко, здебільшого – при тому що купатися, зрозуміло, поривало мене неймовірно і невпинно – я, наче бездомний пес, тинявся найвужчими стежками прибережних схилів, годинами виглядаючи, коли ж маленька купальня нарешті звільниться і я зможу нею скористатися. Як же проклинав я припізнілих дачників, які зненацька знову заповнювали купальню, вже зовсім було спорожнілу, з якими стогонами волав до неба, коли раптом вдаряла гроза і воднораз забирала у мене будь-яку надію скупатись! Як правило, зайти в воду мені вдавалося тільки над вечір, коли ставало прохолодно і таку втіху купання вже не давало. І лише іноді, діставши щось на кшталт сонячного удару, я, як очманілий, кидався в саму гущу купальників. І, зрозуміло, спокійно купався і грав разом з іншими, ніхто і не думав перейматися якимось хлопчиськом, але сам я повірити в це не міг.

      4. Про Твого батька я при нагоді хотів би почути ще більше.

      Слухай, вже знову так пізно! А я ще нічого «веселенького» не наготував для весільної вечері і, що найстрашніше, не можу і не зможу наготувати.

      Франц

12.01.1913

      Тільки-но, кохана, я ламав собі голову, сподіваючись, якщо вже нічого іншого не можу, придумати хоча б три фрази для привітання весільних гостей. Нарешті я їх придумав, вони безнадійні. Дали б мені виголосити промову проти гостей, її мені і готувати б не довелося, слова потекли б самі, штовхаючись і переганяючи одне одне, і я насмілюся припустити, що вигнав би більшість гостей із зали навіть не лайкою, а сумлінним висловленням своїх справжніх жахливих почуттів. Утім, наразі я рокований на те, щоб вигнати самого себе: це не я, а хтось інший сидітиме там за столом, вставатиме, вимовляти три завчених фрази і підніматиме келих, все це виконає якась тінь мого сумного образу.

      Але