Орда. Роман Іваничук

Помилуй нас, Боже, по великій милості твоїй, всели у нас дух державності!..»

      – Зупинися, – промовила Лебедиця-Мотря. – Щира твоя молитва, та ніколи не очорнюй того, що є наше і єдине на світі. З нашого демократизму виросте колись найсильніша в Європі держава, коли обручі корон розчавлять чола чужих вінценосців.

      – Але для того ми спершу мусимо вбити в собі полковника Носа, що завжди свого благополуччя ради готов покликати на нашу землю чужинця, допомогти йому накласти на нас кайдани ситої неволі. Полковник Ніс протягом усієї історії чигає на нас звідусіль. Ти збайдужів – це він вчинив. Злякався – він. Позаздрив, озлобився, доніс, охаяв – він! А далі убив, зрадив, плюнув на розп’яття, зруйнував храм на землі і в душі своїй!

      – Ти пишеш сповідь?

      – Так.

      – І хочеш цим очиститися?

      – Так.

      – Легку спокуту обрав для себе…

      Єпіфаній розмовляв з Лебедицею, не дивлячись на неї: вона була при ньому навіть тоді, коли полишала келію, проникаючи надвір смужкою серпанку крізь заґратоване віконце. Він звіряв свої думки і сумніви з її гідністю, і коли вона не заперечувала – тільки тоді переконувався в правдивості й потрібності своїх думок.

      Проте цієї хвилини Єпіфаній не хотів прийняти її слів про дешеву спокуту сповіддю. Хіба ж то легко простелити свою душу, понівечену й заплямовану, напоказ непосвяченим?

      Сказав:

      – Ти ще не закінчила своєї розповіді про слободу карликів…

      – Не зрозумієш, поки сам не побачиш… Чому ти уникаєш розмови про потребу справжньої для тебе спокути? Глянь мені у вічі.

      Єпіфаній повернув голову і стрепенувся: на прічі сиділа жінка, сувора і вродлива, та була це не Мотря: на ченця дивилося обличчя Діви Марії з іконостаса Покровської церкви в Батурині.

      – Чому Юда продався синедріонові? – запитала Діва Марія.

      На це питання, несподіване й жорстоке, треба було, мов на суді, відповідати тільки правду, а Єпіфаній ще не був готовий до цього.

      – Юда не задля користі зрадив Ісуса, а тому, що зневірився в ньому, – сказав і, злякавшись блюзнірської відповіді, опустив очі.

      – Тоді можна виправдати і вчинок полковника Носа, що зневірився в Мазепі, і ти виправдовуєш, незважаючи на те, що прагнеш убити його в собі. Бо вичистити слід Юди в своїй душі не так легко. Ти хочеш відчужити від себе свій гріх на папір, сподіваючись прийти до нащадків чистим, насправді залишаючись у бруді. І, вдаючись до таких хитрощів, ти не очищуєш себе, а роздвоюєш: людям віддаєш науку свободи, сам же залишаєш за собою право вибору неволі. Людям показуєш важкий шлях, сам зостаєшся на легшому. І тому в твою сповідь ніхто не повірить: нащадки твої не підуть описаним тобою важким шляхом, а, взявши з тебе приклад, й надалі залишаться у вигідній неволі.

      – Що я повинен зробити для власного очищення?

      – Знайти Ісуса, взяти його хреста на свої плечі й піти за ним.

      – Де Ісус у цьому споганеному світі?

      – Шукай