Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно. Олег Яськів

розповіді лежить життя подружжя. В українському перекладі прийнято більш романтичну, але від того не менш влучну назву «Він та вона», яка влучно відбиває філософський стрижень фільму. Він та вона – як два первинних начала людської природи, які переплітаються та борються один з одним, але складають єдине ціле. Тому поставтеся до назви цього чудового фільму поблажливо і з розумінням її універсальності.

      Режисером цієї стрічки став відомий французький актор Ніколя Бедос, який зіграв також і одну з головних ролей. Іншу головну роль, його дружини – зіграла колишня фотомодель Дорія Тійє, яка разом з режисером працювала і над сценарієм. Але найцікавіше те, що в житті вони є громадянським подружжям.

      Цей динамічний, емоційний та відвертий фільм несе в собі кращі ознаки французької кінематографічної школи, сміливо балансуючи на межі драми та комедії, а в чомусь іронічно імітуючи психо- та мелодраму. Втім, він запрошує до серйозної розмови на найголовнішу, інтимно-сімейну сторону подружнього життя, яка в наш час описується координатами любові й свободи. Тож і ми можемо підглянути через кіноекран у чужий світ емоцій та почуттів. Хоча хтозна, наскільки він виявиться чужим і чи не впізнаємо ми в героях також і власні історії…

Monsieur et Madame Adelman, Nicolas Bedos, 2017

      Вони не постарiшають

      (режисер Пітер Джексон, Нова Зеландія – Великобританія, 2018)

      Документальний фільм «Вони не постарішають» – без перебільшення унікальна робота сучасного кінематографу. Можливо, це останній пам’ятник воїнам Першої світової війни, збудований через сто років від її завершення поколінням, яке не застало жодного її свідка.

      Перша світова залишила важкі стигми в пам’яті західної цивілізації, які надто повільно загоюються. Навіть виглядає, що з Другою світовою війною моральне оцінювання історії справляється якось краще. Причина ховається, мабуть, в герметичності причин першої великої війни, які мало хто, включно з істориками, розуміє й здатен добре пояснити загалу. Відтак, загибель десятків мільйонів молодих чоловіків без зрозумілої причини дотепер викликає моторошні сни як у Західній Європі, так і на інших континентах, охоплених англо-саксонською культурою.

      Новозеландський режисер Пітер Джексон точно залишиться в історії кіно як автор епічної трилогії «Володар перснів» за культовим романом-фентезі Джона Толкієна. Проте його документальна робота «Вони не постаріють» ще довго не зникатиме з моніторів історичної пам’яті й залишатиметься візуальним камертоном народної совісті.

      Фільм побудований у дуже оригінальній манері: змонтований він із виключно архівних хронік побуту британських солдатів під час війни, супроводжуваний закадровим текстом, скомпільованим цілковито на спогадах ветеранів або ж на їхніх листах додому. Таким чином ми практично не бачимо реальних бойових дій, зате чуємо голос простої людини, закинутої в трагічний простір світової війни. Залишаючи бої за лаштунками,