Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно. Олег Яськів

чудового французького режисера Жана Бекера виходить далеко за межі кіносвіту. Його філософія є рідкісною в сучасному світі, де правлять першість «успішні люди», а в крайньому разі – публічні інтелектуали. Вона навіть трохи незручна для «світу слави», в якому ми зараз живемо, тому що Бекер вважає, що насправді світ створений для кожного. Тому що він простягає свою увагу навіть до тих, хто в очах «переможців» програв. Його герої – це прості, інколи маргінальні люди або ж «звичайні люди» звичайних професій, котрих ми переважно зустрічаємо довкола себе протягом життя.

      Кіно Жана Бекера відсилає нас до гуманістичних традицій найкращої літератури – однаково, чи до класичної чи до сучасної – але обов’язково такої, що здатна розворушити наші заклопотані серця. Після перегляду його фільмів людина м’якне, і якщо має достатньо відваги, то й наважуся припустити, що стає трішки добрішою. Всі інші, кому непотрібні «занадто людські прояви», просто пройдуть повз такі фільми й стануть глядачами блокбастерів, артхаузу або ж попкорнового трешу. Якщо взагалі їм буде потрібне якесь кіно.

      Ось і цей фільм став екранізацією відомого однойменного роману французької письменниці Марі Сабін Роже (2012). В основі його сценарію – історія літнього й достатньо мізантропічного чоловіка, який внаслідок аварії виявляється прикутим до лікарняного ліжка на тривалий період. Відтак, нездатний контролювати власну самотність та спокій – у переповненій пацієнтами, персоналом, друзями, рідними, новими знайомими палаті – він, взоруючи на їхні та власні історії новим поглядом, змушений прийняти нові правила життя, що в результаті призведе до переоцінки багатьох вчинків із минулого та намірів щодо майбутнього.

      Світ у фільмах Бекера постає майже таким, яким і задумувався Богом – сповненим добрих і скромних людей, які кривди долі та несправедливості сприймають зі стоїчним смиренням. Але це аж ніяк не моралізаторська пастораль, якщо говорити про даний фільм. Адже головний герой – достатньо темпераментна людина з багатим на пристрасті минулим, і, відтак, всі події довкола нього виявляються бурхливими та емоційними. Але за цим «невинним» шумом емоцій ми поступово розрізняємо вразливих і самотніх людей, які потребують ближнього, мабуть, ще більше, ніж кар’єри чи слави. Бекер, услід за літературними класиками (Толстой, Самчук, Кізі, Барріко, Паассіліна та іншими) пропонує альтернативні сценарії життя людини, в яких вона завжди буде переможцем.

      Унікальність творчості Бекера полягає в тому, що йому вдається огортати проникливо-людяні й по-справжньому драматичні історії в легку, майже комедійну форму. Але усмішка у його фільмах – делікатніша й значно глибша, ніж у жанрових комедіях. Тому й запам’ятовується надовго. І якщо ви шукаєте відповіді на питання «у чому ж магія французького кіно?», то цей та інші фільми Бекера якраз і є такими прикладами, які розкривають ці «таємниці»: людяність, чесність, емпатія, скромність.

      Фільм «Гарного одужання» навіть у своїй символічній і буквальній водночас назві підштовхує нас