Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка

мого прохання.

      – Усе це не так важливо, – сказав К. – Я прийняв рішення і буду намагатися досягнути свого навіть у разі відмови. А якщо я вже наперед усе вирішив, то навіщо мені просити про зустріч? Те, що без такого прохання виглядатиме як сміливість, але без жодних поганих намірів, після негативної відповіді перетвориться на відвертий непослух. А це було б набагато гірше.

      – Гірше? – запитала господиня. – Непослухом це буде в кожному разі. А тепер робіть як знаєте. Дайте мені спідницю.

      Не звертаючи на К. жодної уваги, вона вдягнула спідницю і вийшла на кухню. Уже протягом певного часу з боку шинку було чути шум. Стукали в кухонне віконце. Помічники відчинили віконце і крикнули, що вони голодні. За ними з’явилися обличчя інших відвідувачів. Чувся навіть тихий, хоча й багатоголосий спів.

      І справді, розмова К. з господинею затримала приготування обіду, їсти ще не було що, а гості вже зібралися. Але ніхто не наважувався порушити заборону і зайти до кухні. Нарешті спостерігачі, що розмістилися біля кухонного віконця, відрапортували, що господиня вже вийшла, служниці поквапилися на кухню, а коли звідти вийшов К., то чимало народу, – близько двадцяти чоловіків та жінок, убраних провінційно, але не по-сільському, – кинулися геть від віконця, щоб зайняти місця за столами. Тільки за одним невеличким столом у кутку вже сиділа подружня пара з дітьми; бородатий чоловік із привітним обличчям, голубими очима та розтріпаним сивим волоссям нахилився до дітей і стукав ножем у такт їхньому співу, одночасно намагаючись притишити його. Мабуть, за допомогою співу вони намагалися притлумити відчуття голоду. Господиня вибачилася перед товариством кількома байдужими фразами, але ніхто їй не дорікав. Вона озирнулася за чоловіком, але той, здається, давно втік, аби вийти у такий спосіб зі скрутного становища. Потім вона поволі пішла до кухні; її погляд більше жодного разу не зупинився на К., і він піднявся до своєї кімнати, до Фріди.

      Розділ сьомий

      Нагорі К. зустрів учителя. Кімната, де вони мешкали, змінилася до невпізнання, так старанно прибрала її Фріда. Помешкання було добре провітрено, пічка розпалена, підлога помита, ліжко застелене, речі, сміття та фотографії, які залишилися від служниць, зникли, стіл був застелений білою вишиваною скатертиною і більше не муляв око своєю вкрай забрудненою поверхнею. Тепер тут не соромно було приймати гостей. Не заважав навіть увесь скромний запас білизни К., яку Фріда вранці випрала і вивісила сушитися біля пічки. Учитель і Фріда сиділи за столом, обоє встали при появі К. Фріда поцілувала К., учитель вклонився. К. все ще перебував під враженням від розмови з господинею і кинувся вибачатися перед учителем за те, що досі так його й не відвідав. Здавалося, він вирішив, що вчитель прийшов, бо не зміг дочекатися К. Але вчитель у притаманній йому поважній манері намагався пригадати, коли ж вони з К. домовлялися про візит, і згадав не відразу.

      – Отже, ви, – землемір, – повільно сказав він. – Чужинець, із яким я розмовляв кілька днів тому на площі