Маленькі жінки. Луиза Мэй Олкотт

їдальню, де знайшла старого містера Гардінера, який вирішив влаштувати собі невеликий перекус подалі від шумних гостей. Джо зніяковіло метнулася до столу, налила в чашку кави, яку одразу ж пролила собі на сукню, чим врівноважила пляму від пропалу на спині.

      – Ну що ж я така незграбна! – вигукнула Джо, витираючи пляму від кави рукавичкою Мег.

      – Дозвольте вам допомогти? – сказав доброзичливий голос. Джо озирнулася і побачила Лорі з чашкою кави в одній руці і тарілкою з кулькою морозива в іншій.

      – Я хотіла віднести каву Мег, бо вона, бідолашна, дуже втомилася. Але хтось мене підштовхнув, і ось результат, – відповіла Джо, з сумом дивлячись на мокру пляму на спідниці та забруднену рукавичку, яка стала тепер насиченого кавового відтінку.

      – Як прикро! А я якраз шукав вас, щоб запропонувати каву і морозиво. Тоді, може, віднесемо це вашій сестрі?

      – О, дякую! Я відведу вас до неї. Вибачте, що не пропоную допомогти вам щось понести – боюся, як би знову щось не утнути.

      Джо зайшла до кімнати перша. Лорі дбайливо присунув до кушетки маленький столик, поставив каву і морозиво для Мег, а потім ще приніс каву і порцію морозива для Джо. Він поводився, як справжній джентльмен, тож навіть вимоглива Мег назвала його «гарним хлопчиком».

      Вони їли цукерки, сміялися і грали у лічилку разом з кількома іншими юними гостями, які теж зазирнули до кімнати відпочити. Мег навіть забула про біль у нозі, і коли на порозі кімнати з'явилася Ганна, вона різко схопилася з канапи привітати її, але тут же вхопилася за Джо, пискнувши від болю.

      – Шшш! Ані слова! – прошепотіла Мег, побачивши тривогу в очах Ганни, а вголос додала, – Нічого страшного. Просто трохи забила кісточку, – і, кульгаючи, пішла нагору за пальто.

      Ганна бурчала, Мег схлипувала від болю. Джо зрозуміла, що так діла не буде, і вирішила взяти справу в свої руки. Вона тихенько спустилася вниз і запитала у слуги, який проходив повз, чи може він організувати їм екіпаж. Однак це виявився не слуга, а офіціант, який гадки не мав, де знаходиться стоянка екіпажів. Джо вже готова були йти і просити допомоги у гостей, коли до неї підійшов Лорі, який став мимовільним свідком її розмови з офіціантом. Він запропонував підвезти їх на екіпажі свого діда, який якраз приїхав за ним.

      – Але ще так рано! Невже ви вже йдете? – здивувалася Джо, відчуваючи вдячність і полегшення, але не наважуючись відразу прийняти пропозицію юного джентельмена.

      – Я завжди йду рано, чесно. Будь ласка, дозвольте мені відвезти вас додому. Екіпаж вже чекає біля парадного входу, до того ж кажуть, погода зіпсувалася і пішов дощ.

      Це було справжнім порятунком, і, розповівши Лорі про травму Мег, Джо з вдячністю погодилася. Вона на радощах кинулася нагору, щоб повідомити чудову новину Ганні та Мег. Ганна відразу погодилася, бо ненавиділа дощ, наче та кішка. І ось вони вже їхали додому в розкішному критому екіпажі та почувалися справжніми світськими дамами. Лорі сів поруч з кучером, щоб Мег могла, не соромлячись, покласти на сидіння забиту ногу. Сестри їхали додому у піднесеному