Маленькі жінки. Луиза Мэй Олкотт

Читать онлайн.
Название Маленькі жінки
Автор произведения Луиза Мэй Олкотт
Жанр Детская проза
Серия
Издательство Детская проза
Год выпуска 1868
isbn 9780880008044



Скачать книгу

кучеряве чорне волосся, смаглява шкіра, великі чорні очі, гарний ніс, прекрасні зуби, маленькі руки і ноги, вищий за мене, що дуже важливо для хлопчика, і в цілому простий і веселий хлопчина. Цікаво, скільки йому років? – розмірковувала Джо.

      Це питання так і крутилося у неї на язиці, але вона вчасно стрималася і вирішила все ж спробувати з'ясувати це обхідним шляхом.

      – Ви, мабуть, готуєтеся до вступу в коледж? Я бачила, як ви зубрите свої підручники. Ой, тобто, я хотіла сказати «старанно вчитеся». І Джо почервоніла, бо не стрималась і використала жаргонне слівце «зубрити».

      Лорі посміхнувся – але шоку чи образи на його обличчі від свого вульгарного слівця Джо не помітила – і, знизавши плечима, відповів:

      – У найближчий рік або два точно ні. У коледж я піду не раніше, як мені виповниться сімнадцять.

      – А вам що, зараз п'ятнадцять? – запитала Джо, дивлячись на високого хлопця, якому вона дала б не менше сімнадцяти років.

      – Буде шістнадцять наступного місяця.

      – Ах, як би я хотіла піти вчитися до коледжу! Але от у вас я щось не бачу особливого ентузіазму.

      – Так, ви маєте рацію, мені огидна сама думка про коледж! Там одні зубрилки і розбишаки. І взагалі мені не дуже подобається спосіб життя чоловіків у нашій країні.

      – А чого ж вам хочеться?

      – Жити в Італії… Жити так, як мені захочеться.

      Джо не терпілося запитати, як саме йому хочеться жити, але судячи з того, як він насупив свої чорні брови, це було болюче питання, тому вона змінила тему.

      – Яка чудова полька! – сказала Джо, постукуючи ногою в такт мелодії. – Можливо, ви хочете піти потанцювати?

      – Тільки якщо ви теж підете, – відповів юний Лоренс, галантно нахиливши голову.

      – Ой, а я не можу, я пообіцяла Мег, що не буду танцювати, тому що …, – Джо запнулася і, здавалося, не знала, чи назвати справжню причину, чи просто розсміятися.

      – Тому що що? – з непідробною цікавістю запитав Лорі.

      – Обіцяєте нікому не говорити?

      – Клянуся!

      – Є у мене погана звичка стояти перед каміном, коли в ньому горить вогонь, тому я часто пропалюю свої сукні. З цією сукнею трапилося те саме, і хоча я зашила дірку, місце пропалу все одно трохи видно, ось Мег і заборонила мені шастати по залу, щоб ніхто не помітив. Можете сміятися, якщо хочете. Ситуація дурна, але дійсно кумедна.

      Але Лорі не засміявся. Кілька секунд він стояв, опустивши очі, і Джо вже навіть почала трохи хвилюватися, коли раптом він дуже м'яко сказав:

      – Це все неважливо. Я знаю, як ми зробимо – в кінці зали є довгий коридор, ми можемо спокійнісінько потанцювати там і нас ніхто не побачить. Прошу вас, погоджуйтесь.

      Джо з радістю погодилася, але в той момент найбільше їй захотілося, щоб обидві її рукавички були чистими, бо її партнер дістав і як раз одягав прекрасні, бездоганно чисті рукавички перлинно-сірого кольору. У довгому коридорі нікого не було і вони натанцювалися від душі. Лорі був відмінним танцюристом і навіть продемонстрував кілька рухів із швидкого німецького танцю, який дуже сподобався Джо, адже там треба було