Маленькі жінки. Луиза Мэй Олкотт

Джо зі сльозами на очах.

      – Все ще можна виправити, потрібно зовсім трохи підкрутити волосся і зав'язати стрічку так, щоб кінчики падали на лоба – таку зачіску зараз носять усі модниці. Я сама бачила, – намагалася втішити сестру Емі.

      – Я сама в усьому винна, намудрила і отримала по заслугах. Треба було просто бути собою, – роздратовано вигукнула Мег.

      – Мені дуже подобається твоє прекрасне рівне волосся. Не хвилюйся, воно відросте, ти і оком не встигнеш моргнути, – сказала Бет і підійшла поцілувати сестру.

      Переживши ще кілька промахів з вечірнім туалетом, які, на щастя, були не настільки масштабними, як історія з зачіскою, Мег нарешті була готова до виходу. Об'єднаними зусиллями всього сімейства зібрали і Джо: волосся зібрали у пучок і одягли сукню. Сестри виглядали дуже мило у своїх простих вбраннях – на Мег була сріблясто-сіра сукня з мереживною шляркою, яку прикрашала шпилька з перлиною, а волосся її було перехоплене блакитною оксамитовою стрічкою. На Джо було коричневе плаття із суворим комірцем-стійкою, а єдиною її прикрасою була біла хризантема. Кожна з дівчат одягла по одній хорошій рукавичці, а забруднену несла у руках. Вердикт сімейства був таким – «мило і невимушено». Бальні туфлі на високих підборах були жахливо вузькими і натирали Мег ноги, але вона мовчки терпіла, а Джо здавалося, що всі дев'ятнадцять шпильок у пучку впивалися їй прямісінько у голову, що було, м'яко кажучи, теж не дуже зручно. Але що вже тут поробиш – краса вимагає жертв!

      – Хай щастить, дівчата! Гарно вам провести час, мої дорогенькі! – вигукувала місіс Марч, поки сестри спускалися сходами. – Не зловживайте ласощами і будьте готові йти додому об одинадцятій, я пришлю за вами Ганну.

      Мег і Джо вже вийшли з двору, коли з вікна пролунав голос:

      – Дівчатка, дівчатка! Носові хусточки не забули?

      – Так, так, взяли, Мег свою навіть збризнула парфумами, – вигукнула Джо. – Думаю, Мармі запитала б про хусточки, навіть якби ми всі стрімголов рятувалися від землетрусу, – усміхаючись, додала вона.

      – Тому що мама у нас натура аристократична, і дуже, до речі, правильно вона говорить, тому що справжню леді завжди впізнають по ідеально чистому взутті, рукавичках і носовій хустинці, – відповіла Мег, яка і себе, звичайно, вважала натурою аристократичною.

      Нарешті дівчата дісталися будинку Гардінерів.

      – Отже, не повертайся спиною, щоб ніхто не побачив пляму на сукні, Джо. Глянь, у мене там пояс не перекрутився? А як щодо моєї зачіски, все дуже погано? – без упину торохтіла Мег, нервово оглядаючи себе у дзеркалі в дамській кімнаті.

      – Про пляму на спині можу і забути, тож якщо побачиш, що я роблю щось не так, просто підморгни мені, добре? – сказала Джо, поправивши комір і поспішно повернувши на місце кілька неслухняних пасм волосся.

      – Ні, підморгувати то вульгарно. Я підніму брови, якщо щось не так, і кивну, якщо все добре. А тепер розправ плечі, роби короткі кроки і навіть не думай тиснути руки, якщо тобі будуть когось представляти – леді так не