Галицька сага. Майбутня сила. Петро Лущик

розташувався на схилах гори Сокіл. Це місце було вибране невипадково. Свого часу голова «Пласту» Іван Чмола запропонував організувати «Табір праці та інструкторства». Він же був ініціатором того, щоб звернутися за допомогою до Митрополита Андрея Шептицького. Вислухавши делегацію, предстоятель Церкви подарував організації, котрою, власне, й опікувався, поляну під горою Сокіл. Місце таборування виявилося зручним з декількох причин: було далеко від основних місць перебування польської поліції і, навпаки, близько від літньої резиденції Митрополита в урочищі Підлютне. Оскільки пластуни прибували до своєї оселі зазвичай влітку, коли там звичайно відпочивав Шептицький, то це було ще однією пересторогою безпеки: поляки не ризикували щось робити проти Митрополита. «Пласт» вони поки що терпіли, але на Волині він ось уже другий рік під забороною.

      Позаяк Григорій Кандиба ніколи не був у «Пласті», його, звичайно, попервах дивувало, що він там робитиме поміж «новаків» і «юнаків»[7], але Мирон Ганіткевич заспокоїв його.

      – Якщо точно, то ми потрапимо на таборування старших пластунів, – говорив він. – І головне – на нас там чекає важлива зустріч.

      – Із ким зустріч? – поцікавився Василь Ваврук.

      Він, виявляється, також перебував у невіданні щодо справжньої причини їхньої поїздки.

      – І чого так далеко пертися? Це у чорта на болоті!

      – Та тому і їдемо туди, що у чорта на болоті! Менше непотрібних очей – більше безпеки!

      До залізничної зупинки, після якої довелося йти пішки, вони більше не говорили про справжню мету подорожі. До самої гори Сокіл їхали на декількох фірах і навіть на автомобілі, який невідь-яким чином опинився у цій місцевості. А вже останній відрізок дороги, особливо сам підйом на гору, довелося долати на своїх двох. На гору Сокіл до табору піднімалися вузькою кам’янистою стежкою, продовбленою у скелях декілька років тому, але перед тим як ступити на стежку, довелося замельдуватися старшому пластунові, котрий тимчасово мешкав у будці біля підніжжя. Той повідомив по телефону кудись вгору про гостей, отримав звідтам «добро» і жестом показав на стежку, мовляв, вас чекають.

      Підйом був важкий, а особливо це відчувалося з важкими плечаками[8] за спиною. Попереджені Мироном Ганіткевичем, Григорій з Василем запакували простирадла і коци. Все інше вони знайдуть на місці.

      На поляні, куди піднялися галичани, на кам’яних фундаментах стояли курені, велика світлиця, допоміжні приміщення. Дещо збоку розташувався спортивний майданчик. Стіни споруд були з лісу-кругляку; шпари між кругляком щільно закриті мохом. Дах будинків був з дерев’яного ґонту.

      На кінці стежки їх зустрів старший чоловік з акуратними вусами і борідкою. На вигляд йому було років сорок.

      – Я Іван Чмола – комендант табору, – представився він.

      – Мирон Ганіткевич! Це Василь Ваврук і Григорій Кандиба. Ми зі Львова, – відказав Ганіткевич.

      – Мені відомо про вас! Ми вам підготували курені.

      Він показав на будинки, де Григорій зауважив декількох старших чоловіків.

7

 Віковий поділ членства у «Пласті» передбачав чотири вікові категорії: новаки (6–12 років), юнаки (12–18 років), старші пластуни (18–35 років) та пластуни-сеньйори (від 35 років).

8

 Рюкзак.