Постріл в Опері. Лада Лузіна

так! – вигукнула Маша. – Приходьте до нас на Яр Вал. Я зустріну біля входу. О п’ятій. Інакше вам не зайти. Василисо Андріївно, розігніться, будь ласка.

      – Це велика честь для мене. – Випроставшись, Вася позадкувала.

      «Усе, – усвідомила Маша Ковальова. – Мені доведеться піти з інституту. Якщо так буде й далі…»

      Але далі було значно гірше.

      Проминувши коридор, Києвиця наштовхнулася на щебетливу компанію студентів старших курсів. І пішла собі повз них.

      Де там!

      Із центру компанії до Маші випурхнули дві красуні – гінкі, стрункі, з тих, що завжди дивилися на неї згори вниз.

      – Слава Вам, Ясна Києвице!

      У коридорі запанувала цілковита тиша.

      Маша відчула себе восковою. Фігурою з музею мадам Тюссо.

      Десяток пар очей витріщилися на неї – на її плечі, які перелякано підвелися й застигли, дешеві джинси, кучеряво-руде волосся. Дівчата, скарлючившись, стояли перед Ясною Пані, напевно очікуючи від неї репризи у відповідь.

      Але цієї репризи Маша не знала!

      Хтось хихикнув. Інші мовчали, дарма намагаючись пізнати в тому, що діялося, натяк на жарт.

      – Дякую, – дурнувато вискнула Ковальова. – Будь ласка.

      – Але найстрашніше було, коли я зайшла до аудиторії. Й Марківна, викладачка, до якої я йшла на консультацію, кинулася до мене… А їй шістдесят років! Як я до неї післязавтра на іспит піду? А якщо вона на іспиті мені вклониться? Що про мене інші подумають?

      – Подумають, – безтурботно засміялася Землепотрясна Даша, – що ти їй страшенного хабара дала. Тисяч десять, не менше. От бабця з глузду й з’їхала.

      – У неї будуть проблеми на роботі, – траурно сказала Маша. – А потім я вийшла надвір, а там… Кожна десята підходила до мене. Як тепер вулицею ходити?

      – Ось так само, мабуть, відчуває себе Алла Пугачова! – висловилася співачка. – Чьо ж я, дурепа, вдома сиджу? Знову ж таки час мою вдяганку з клубу забрати…

      – Добре ще, до інституту мене Катя на машині підвезла, – сказала Маша. – А назад… Я й гадки не мала, що в Києві так багато відьом!

      – Ти бачила, скільки їх на купальському шабаші було – тисячі тисяч, – відповіла Катя. – Я теж помітила, що мені кілька разів уклонилися. Але я рідко з машини виходжу.

      Даша підхопилася з дивана.

      Руда кицька мішком упала з її загривка і, невдоволено крякнувши, скосилася на занадто імпульсивну хазяйку.

      – Піду прогуляюся! Землепотрясно! Ми, отож, натуральні зірки!

      – Стривай! – спинила її Катерина. – Ти кажеш, не всі відьми визнають нашу владу? – звернулася вона до Маші.

      – Так Вася сказала, – пояснила та. – Й спитала дозволу завітати сьогодні до нас. І я їй його дала.

      – Не всі визнають нашу владу. – Катерина Дображанська гмикнула, і її рука знову опинилася на книзі Києвиць – книзі Влади! – Що ж, я хочу на них подивитися…

      – Ну так прокинься, курво!

      Катя мимоволі здригнулася.

      Троє, наче на команду, повернулися