Постріл в Опері. Лада Лузіна

й, склавши руки на грудях, прибила Землепотрясну Дашу владним поглядом. – Ми – Києвиці. Ми володарюємо над Києвом.

      – Так само, як і він над нами. – Зважаючи на все, Маша не терпіла нечіткості формулювання.

      – Так само, як і він. – Судячи з усього, на відміну від Дашиних реплік, Машині зауваження Катя сприймала безкінечно толерантно. – У нас є особистий офіс, – Дображанська окинула поглядом круглу кімнату Вежі, затягнуту у дубовий корсет книжкових шаф, – куди не може потрапити жодна людина.

      – Якщо в неї нема ключа або вона не знає пароль, – сказала Маша.

      – Є три кицьки, які розмовляють.

      – Лише дві, – весело хрюкнула Чуб. – Бегемот з нами не розмовляє.

      Кінчик хвоста чорного кота невдоволено засмикався.

      – Є кілограмів 100–150 раритетного золота, яке піднесли нам на шабаші київські відьми і яке треба ще якось реалізовувати, – проігнорувала Дашину репліку Катя.

      – Навіщо? – Чуб рефлекторно вчепилася у свою сережку. – Я своє золото носитиму.

      – …І найголовніше, – закінчила Катя, – Книга Влади!

      – Книга Києвиць, – сказала скрупульозна Маша, тоді як Катя підійшла до тонконогого дамського бюро, на якому лежала згадана річ, і з жадобою доторкнулася пальцями до чорної палітурки.

      – А ще ми маємо щоночі вартувати на Старокиївській горі, – докинула своє Чуб.

      – Дашо! – розлютилася, не втримавшись, Дображанська.

      – Це важлива поправка, – не піддалася та.

      – Я до цього й веду! – осадила її Катерина. Вона все ще не відвела пальці від Книги, наче дотик до неї давав їй непереборне задоволення, якого їй незмога було себе позбавити. – Я перелічила «плюси»: влада, золото, квартира в центрі… Але є й «мінуси». Як правильно зауважила Маша, ми – Києвиці. Ми володіємо цим Містом і захищаємо його. «Київ володарює над нами так само, як і ми над ним», – так написано в Книзі. Зокрема, це виявляється в тому, що ми зобов’язані щоночі вартувати на нашій горі, «щоб, побачивши на небі червоний вогонь, полетіти туди». Туди, де по трібна наша допомога.

      – Ну а я що казала? – ображено буркнула Чуб.

      – Утім, – вела далі Катя, – минулої ночі ми сиділи там зовсім марно. На небі нічого не загорілося.

      – І що ти тепер пропонуєш? – спитала Землепотрясна Даша.

      – Я не пропоную, – із задоволенням поправила її Катерина, – подаю на розгляд. Можливо, доцільніше вартувати по черзі? Щонічні чергування – виснажлива річ. А в мене бізнес. У Маші післязавтра іспит. Лише ти в нас можеш спати до обіду, бо ніде не працюєш.

      – А як мені працювати? – скипіла Землепотрясна. – Я ж працювала в нічному клубі! Уночі! А тепер усі ночі зайняті. І якщо завтра щось десь знову загориться, дні теж потраплять собаці під хвіст. Це ти в нас сама собі хазяйка. А Маша вза-агалі студентка. Іспити складе – і канікули. А хто триматиме на роботі співачку, що будь-якої миті може зіскочити зі сцени, всіх покинути й побігти рятувати Місто?

      – Саме тому, – завершила Катя, – я й пропоную трохи полегшити собі життя й вартувати парами. Сьогодні – ти і Маша. Завтра – ми з тобою, щоб