Антивірус. Олександр Есаулов

фоліант і подивився на Сергійка з неприхованою цікавістю. Цей король-хлопчисько починав йому подобатися і він зовсім уже не шкодував, що його відірвали від читання стародавнього манускрипту, випадково знайденого в королівській бібліотеці.

      – Це дуже стара історія, Ваша Величносте. Як ви знаєте, усім Заекранням керує Великий Процесор. Офіційно не згадують, який він за числом, але насправді він уже Великий Процесор у четвертому поколінні, а до того ще було кілька поколінь просто Процесорів. Отож, з приходом кожного нового покоління, міць Процесорів зростала, а кордони їхніх володінь розширювалися. Тепер значну частину володінь становить область Жорстких Дисків, де й знаходиться Глюкландія.

      Територія Жорстких Дисків заселена далеко не вся. От у незаселених областях і кочують степовики. Як вони потрапили туди – ніхто не знає. Тільки кочують вони степами і пустелями багато-багато років. Хліб вони не вирощують, займаються скотарством, переважно розводять коней. Але основне їхнє заняття зовсім не це. Основне їхнє заняття – вони тчуть чудові килими. Це їхня гордість. Килими в них справді чудові, у нас у палаці є кілька цих витворів мистецтва, і я зовсім, Ваша Величносте, не перебільшую, повірте мені. Якщо захочете, можемо піти помилуватися на них хоч зараз. Ще промишляють вони полюванням і риболовлею, у чому досягли великого мистецтва, та розбоями, у чому теж далеко не останні. Нападуть, розорять, пограбують – і далі підуть. Приходили вони й до Глюкландїї кілька разів, і жодного разу ми не вистояли. Чи то королі нерозумні траплялися, чи то степовики надто розумні, тільки чекаємо ми їх, чекаємо – а вони завжди приходять зненацька. Якось виходить, що ми завжди неготові, немовби двірники Глюкландії до снігопадів у грудні. Ось і зараз, я чув, бачили степовиків біля столиці, а ми знову не готові! То зброї не вистачає, то солдатів для армії. Оце вже не зрозуміло, куди ж міністри дивляться? – Хранитель старожитностей із щирим здивуванням подивився на Його Величність Сержа Першого, а король побачив у цьому погляді певний натяк на самого себе. – А скільки доводиться поту пролити, щоб після їхнього відходу все відновити? А скільки народу життя втратить? – Старий дістав з кишені пом'яту хустку й голосно висякався, а потім зніяковів, згадавши, де він знаходиться й перед ким стоїть. Сергійко на це порушення етикету зовсім не звернув уваги.

      Коротка розповідь вразила молодого короля. Це що ж, щоразу, коли він програвав у цю гру, степовики руйнували Глюкландію? Скільки ж через нього глюків загинуло? Це ж скільки нещастя він приніс цій країні?

      – І багато разів вони перемагали? – несміливо запитав король.

      – Багато, Ваша Величносте, дуже багато.

      – А пробували коли-небудь з ними домовитися? Ну, щоб не боротися, а так, по-дружньому… Торгувати чи ще що-небудь? Наприклад, тими ж килимами?

      – Ні, Ваша Величносте. Та й як тут спробуєш, якщо народ їх споконвіку не любить? У кожній родині від їхніх рук хтось загинув. Як же тут домовишся? Та й у степовиків теж гинули… У війні завжди гинуть з обох сторін.

      – Так? – напівзапитав,