Антивірус. Олександр Есаулов

продовольчих і непродовольчих товарів.

      – В армію лише двадцять тисяч чоловік? З ким же ми зустрінемо степовиків?

      – У мирний час чисельність армії не повинна перевищувати одного відсотка населення. Це загальновідома істина. Адже її треба утримувати – а це гроші, і чималі. Звільнені ресурси ми направили на науку, яка допоможе розробити нові види зброї…

      Прем'єр-міністр пояснював Сергійкові принципи побудови держави, а той сидів з яскраво-червоними від сорому щоками. Поліз керувати державою, не знаючи найпростішого. От дурень! Добре хоч вистачило тями вчасно передати справи розумним людям.

      Сергійко ще довго сидів з прем'єр-міністром, вивчаючи, як Велика Балаканина за минулу ніч розподілила ресурси. Це, виявляється, було зовсім непросто, і Сергійко переконався, що його рішучість у цій важливій і складній справі – зовсім не головне. Прем'єр-міністр не раз брав у руки олівець і починав рахувати, обґрунтовуючи ті чи інші цифри, до яких у Сергійка виникали питання.

      Голова пухла від цифр, але Сергійко уважно слухав, що говорив йому прем'єр-міністр. У цю мить він зрозумів, що саме було головним у науці керування державою… І зовсім не шабля, якою Сергійко раніше бездумно махав, приймаючи найважливіші рішення. Він немовби рубав цією уявною шаблею на всі боки, не замислюючись, не прораховуючи наперед, а результати такого керування вели до загальної поразки. Головним у керуванні виявився звичайнісінький олівець, яким прем'єр-міністр робив розрахунки. І Сергійкові дуже хотілося вірити, що саме ці розрахунки приведуть Глюкландію до перемоги.

      Розділ 8

      У полоні степовиків

      Години зо три Чипсет тягнув водія на собі. Він сам дивувався, як витримав це катування, але покинути товариша в біді було понад його сили, хоча й тих майже не залишилося.

      З десяток степовиків зібралися біля входу в табір, ще здалеку побачивши, що Ксига когось добув. Коли вершники, а за ними й бранець, який ледве пересував ноги, зі своєю важкою ношею на плечах нарешті увійшли в табір, ноги Чипсета підломилися, і він упав на землю під веселий регіт кочівників. Реготали жінки, показуючи пальцями на знесиленого Чипсета, хихотіли хлопці, статечно посміхалися воїни. Водій при падінні вдарився головою об землю й глухо застогнав.

      – У вас лікар є? – запитав Чипсет Ксигу.

      Від такого запитання степовики розвеселилися ще більше. Ксига широко посміхався, переможно поглядаючи на своїх одноплемінників.

      – Лікарі потрібні, аби Чорний Човняр без роботи не сидів… Ги-ги-ги… Чорний Човняр без роботи сидіти не любить. Він на човні кататися любить. Га-га-га… Ти, рабе, як тебе звуть?

      – Який я раб? Я…

      – Ти і цей хробак, – Ксига показав на водія, який усе ще лежав на землі непритомний, – ви обидва мої раби! Клянуся Великою Силою, розкриєш іще хоч раз без дозволу свого рота – проткну списом. Спочатку його, потім тебе. Ти втямив? – Ксига загрозливо підняв спис.

      Чипсет мовчки кивнув головою.

      – Агов, Ксиго, а як же я? Це ж я збив машину вогненним