Антивірус. Олександр Есаулов

далі Його Величність Серж Перший продовжував говорити, тим упевненішим ставав його голос. Тільки тепер він почав розуміти слова Чипсета, сказані при прощанні: думай про глюків, і тоді вони думатимуть про тебе. Звичайно! Кому стало краще від того, що він відправив у армію понад чверть працездатних чоловіків? Чи будуть глюки воювати за країну, в якій їм не подобається жити? Але ж не подобається, інакше чого б вони бунтували? За Сергійка, який їм упав на голову з милості Великого Процесора, вони підуть у бій проти степовиків? Які гасла вони напишуть на своїх прапорах, під якими підуть умирати?

      – Заарештувати цього міністра! Його замінить…

      Несподівано на середині пропозиції Сергійко замовк і замислився. Чи не повторює він дії міністра придушення смут і виявлення зрадників? Той нічим іншим, крім арештів, не займався! Усі міністри терпляче чекали, що скаже король.

      – Добре, – стомлено сказав той, – не треба нікого заарештовувати. Працюйте, але знайте, я з вас очей не спущу, – і він уважно подивився на міністра, який щойно намагався заарештувати його самого.

      Міністра відпустили, і він знову влаштувався за столом, кидаючи погляди ліворуч і праворуч, немов перевіряючи, як поставилися його сусіди до несподіваного рішення короля.

      – Шановний пане прем’єр-міністре! Прошу вас, разом з міністрами поділити ресурси. Не забудьте, будь ласка, щоб насамперед глюкам полегшало жити. Друге завдання після цього – оборона. А завтра вранці мені покажете.

      – Слухаюся, Ваша Величносте, – тільки й зміг відповісти вражений прем’єр-міністр.

      За всю історію Глюкландії це був перший випадок, коли король довірив міністрам розподіл ресурсів. Усі королі за всіх часів робили це тільки особисто. Аякже! Адже розподіл ресурсів – це вище виявлення влади! Кому дати хліб, а в кого забрати! І цей важіль король добровільно віддав прем’єр-міністрові! І Великій Балаканині! Було з чого здивуватися!

      Ошелешені міністри на чолі із прем’єром пішли. Сергійко залишився один. Заклавши руки за спину, він ходив навколо стола, думаючи, що він може зробити, щоб захистити Глюкландію від степовиків. Цікаво, а чому вони називаються степовиками?… Звідки вони приходять і що їм треба?

      Король тенькнув дзвіночком, і відразу до кабінету ввійшов камердинер.

      – Скажіть, будь ласка, – чемно попросив король, – а чи є при дворі історик?

      – Хто? – від подиву очі камердинера полізли на лоба.

      – Той, хто знає історію Глюкландії.

      – Я довідаюся, Ваша Величносте, зачекайте хвилинку.

      У Сергійковій школі історію викладала Галина Сергіївна. Це була величезна тітка з гучним владним голосом, яка вимагала, щоб учні знали напам’ять підручник, з усіма датами, іменами й прізвищами. Через те що вона ходила, голосно стукаючи підборами, усі називали її (поза очі, звісно) Тітонька Коняка, а за численні двійки, які вона без жалю ставила, не дуже любили. Ось інформатика – інша справа! Слухати, коли розповідають про комп’ютер, – це завжди