Пригоди Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл

і спритник! – зауважив Голмс, коли ми знову рушили вулицею. – Вважаю, що за спритністю він займає четверте місце в Лондоні, а за хоробрістю, мабуть, навіть третє. Я про нього дещо знаю.

      – Можливо, – доклався я, – помічник містера Вілсона відіграє важливу роль у цій Спілці рудих. Упевнений, ви питали дорогу лише для того, щоб поглянути на нього.

      – Не на нього.

      – А на що ж тоді?

      – На його коліна.

      – І що побачили?

      – Те, що й очікував.

      – А навіщо ж гримали по бруківці?

      – Любий докторе, зараз час для спостережень, а не для балачок. Ми – розвідники у ворожому таборі. Нам вдалося дещо дізнатися про Кобурґ-сквер. Тепер обстежуємо вулиці, які прилягають до неї з іншого боку.

      Різниця між Кобурґ-сквер і тим, що ми побачили, коли завернули за ріг, була настільки ж великою, як різниця між картиною та її зворотним боком. За рогом проходила одна з головних артерій міста, що з’єднує Сіті з північчю та заходом. Ця велика вулиця була сповнена екіпажами, що рухалися двома потоками праворуч і ліворуч, а на тротуарах чорніли рої пішоходів. Дивлячись на ряди прекрасних крамниць і розкішних офісів, важко було собі уявити, що позаду цих самих будинків розташована така убога, безлюдна площа.

      – Дозвольте мені роздивитися, – попросив Голмс, зупинившись на розі й уважно розглядаючи кожен будинок, один за одним. – Хочу запам’ятати розташування будівель. Вивчення Лондона – моя пристрасть… Спочатку знаходиться тютюновий магазин Мортімера, після нього – газетна крамничка, далі – Кобурзьке відділення «Міського та приміського банку», далі – вегетаріанський ресторан, ще далі – депо фіакрів Мак-Ферлейна. А там уже наступний квартал… Ну, докторе, своє ми зробили! Тепер можемо трохи розважитися: канапка, горнятко кави – і в країну скрипок, де все солодке, млосне та гармонійне, де немає рудих клієнтів, котрі докучають нам головоломками.

      Мій приятель пристрасно захоплювався музикою. Він був не лише дуже здібним виконавцем, але й неабияким композитором. Весь вечір просидів у кріслі, цілком щасливий, легко ворушачи довгими тонкими пальцями в такт музиці: його м’яко усміхнене обличчя, його вологі, затуманені очі нічим не нагадували Голмса-детектива, безжалісного хитрого Голмса, переслідувача бандитів. Його дивовижний характер складався з двох стрижнів. Мені часто спадало на гадку, що його приголомшлива своєю точністю проникливість народилася в боротьбі з поетичною задумою, яка становила основну рису цього чоловіка. Він постійно переходив від цілковитої розслабленості до надзвичайної енергійності. Я вже добре знав, із яким бездумним спокоєм він віддавався своїм імпровізаціям і нотам вечорами. Але коли мисливська пристрасть раптово охоплювала детектива, властива йому блискуча сила мислення наростала до ступеня інтуїції, і люди, незнайомі з його методою, починали вважати, що перед ними не людина, а якась надприродна істота. Спостерігаючи за ним у Сент-Джеймс-холі й помітивши, з якою повнотою його душа віддається музиці, я відчував, що тим, за ким