Ворог народу. Генрик Ибсен

Бо я його перекладати не буду.

      Говстад. Але ви ж обіцяли…

      Петра. Тоді я його ще не читала. Ви також, мабуть, не читали?

      Говстад. Ні, ви ж знаєте, що я не знаю англійської мови, але…

      Петра. Гаразд, через те я вам і кажу, що вам доведеться пошукати щось інше. (Кладе книжку на стіл). Ця не підходить до «Народного Вісника».

      Говстад. Чому ні?

      Петра. Бо вона цілком суперечить вашим поглядам.

      Говстад. Ну, то через це…

      Петра. Ви мене не розумієте. Тут йдеться про те, як надприродні сили опікуються так званими добрими людьми і для них це робиться на краще, а так звані погані люди зазнають кари.

      Говстад. Ну що ж? Чудово. Саме те, що читають.

      Петра. Невже ви хочете підносити людям такі речі? Ви ж самі не вірите жодному слову з цього всього, і добре знаєте, що насправді нічого подібного не буває.

      Говстад. Ви маєте рацію. Але редактор не завжди може робити так, як він хотів би. У питаннях не таких важких доводиться рахуватись не раз із думкою читачів. Політика – це найголовніше в житті, у всякому разі – у житті газети. І якщо я хочу вести людей за собою до волі й до поступу, то я не повинен відстрашувати їх від себе. Якщо побачать повчальне оповідання в підвалі газети, то охотніше послухають і те, що ми пишемо вище, і почуватимуть себе неначе більше забезпеченими.

      Петра. Фе! Ви не можете бути таким зрадником і розставляти павутиння для своїх читачів. Ви ж не павук.

      Говстад(усміхається). Дякую за добру думку про мене. Власне, це, звісно, не я, це Білінг так міркує.

      Петра. Білінг?

      Говстад. У всякому разі цими днями якось він казав щось подібне. Та Білінг же й прагне пустити це оповідання. Я сам не читав книги.

      Петра. Але як може Білінг, з його вільними поглядами…

      Говстад. О, Білінг, багатогранна людина. Тепер, як я чув, він клопочеться, щоб дістати посаду секретаря при магістраті.

      Петра. Ніколи б я не сказала такого про Білінга.

      Говстад(пильно дивиться на неї). Не сказали б. Для вас це зовсім несподівано?

      Петра. Авжеж… А втім, може бути… хоч я власне не знаю…

      Говстад. Ми, робітники преси, мало до чого придатні, фрекен.

      Петра. Ви це говорите серйозно?

      Говстад. Іноді так думається.

      Петра. Під впливом усяких таких буденних дрібниць? Я розумію це. Але тепер, коли ви взяли до своїх рук таку велику справу…

      Говстад. Ви говорите про справу вашого батька?

      Петра. Авжеж, про неї. Мені здається, тепер ви повинні відчувати себе далеко вищим за більшість.

      Говстад. Так, сьогодні я відчуваю щось подібне.

      Петра. Правда? Відчуваєте? О, це прекрасна доля, що ви вибрали собі. Відкривати шлях невизнаним істинам, провадити нові, сміливі погляди… А це одно? Стати на оборону гнаної людини…

      Говстад. А надто, якщо ця гнана людина… гм… не знаю навіть, як я повинен…

      Петра. Якщо ця гнана людина така справедлива, така глибоко чесна… так?

      Говстад(притишуючи