Ворог народу. Генрик Ибсен

>Капітан Горстер

      Друкар Аслаксен

      Люди на сході, чоловіки всякого стану, кілька жінок і юрба школярів. Дія відбувається в приморському місті, у південній Норвегії.

      Дія перша

      Вечір. Вітальня в будинку лікаря. Не багато, але гарно прибрана й мебльована кімната. У боковій стіні праворуч – двоє дверей. Перші двері до кабінету лікаря, а другі – до передпокою. На протилежній стіні навпроти дверей до передпокою двері до інших кімнат. Посеред стіни – грубка. Ближче до авансцени – канапа, над нею – люстро. Перед канапою – овальний стіл, застелений килимом. На столі горить під абажуром лампа. У глибині сцени відчинені двері до їдальні. Видно накритий стіл, посеред столу – лампа. Білінг із серветкою за коміром сидить за столом, Фру Стокман стоїть і простягає йому таріль з великим кавалком ростбіфа. За столом більше нікого нема. Посуд на столі розкиданий без ладу, як буває після того, як скінчили їсти.

      Фру Стокман. Ви спізнились на цілу годину, пане Білінгу, і тепер вам доведеться задовольнитись холодним м’ясом.

      Білінг. Чудове м’ясо, смачне просто надзвичайно!

      Фру Стокман. Ви знаєте, як точно Стокман дотримується певних годин для їжі.

      Білінг. А для мене це не має значіння. Мені навіть здається все смачніше, коли я сиджу отак і їм зовсім один, і ніхто мені не заважає.

      Фру Стокман. Так, так, якщо від цього вам здається смачніше, то… (Дослухається). А от, мабуть, і Говстад також.

      Білінг. Може бути.

      Заходить бурмістр Стокман. Він у пальті, форменому кашкеті й із палицею.

      Бурмістр. Добридень.

      Фру Стокман(заходить до вітальні). А, доброго здоров’я? Це ви! Дуже приємно, що ви зазирнули до нас.

      Бурмістр. Ішов повз вас і… (кинувши погляд у їдальню). Але у вас, я бачу, гості.

      Фру Стокман(трохи зніяковівши). Ні, зовсім ні. Це випадково. (Поквапливо). Може ви зайдете туди й також з’їсте кавалочок?

      Бурмістр. Я? Ні, дуже вдячний. Гаряча страва увечері! Нехай бог боронить!.. це не для мого шлунку.

      Фру Стокман. Ну, один раз…

      Бурмістр. Ні, ні, дякую! Я не зраджу свого чайку з бутербродом. Зрештою, воно здоровіше так, так і… ощадніше.

      Фру Стокман(усміхаючись). Не думайте, будь ласка, що ми з Томасом якісь марнотрати.

      Бурмістр. Ви, братова, ні. Я собі цього і в голову не кладу. (Показує на кабінет лікаря). Його, мабуть, нема дома?

      Фру Стокман. Ні, вийшов із хлопцями трохи проходитись, поївши.

      Бурмістр. Думають, що це добре для здоров’я? (Прислухається). А ось і він!..

      Фру Стокман. Ні, це не він. (Стукають у двері). Прошу. (З передпокою входить редактор Говстад).

      Фру Стокман. А, це пан Говстад, що?..

      Говстад. Прошу вибачити. Мене затримали в друкарні. Добрий вечір, пане бурмістре.

      Бурмістр(вітається холодно). Пан редактор. У справі, мабуть?

      Говстад. Почасти. Дещо мусить пройти в газеті.

      Бурмістр. Можу собі це уявити. Мій брат, кажуть, надто ретельний працівник «Народного Вісника».

      Говстад. Так, він іноді дозволяє собі написати у «Віснику», якщо йому треба сказати правдиве слово про те чи про те.

      Фру Стокман(до Говстада). Може, зайдете?.. (Показує на їдальню).

      Бурмістр. Та ні, я зовсім не закидаю йому, що він пише для такого кола читачів, де можна сподіватись знайти відгук. А крім того, я особисто не маю ні найменшої підстави почувати якусь неприязнь до вашої газети, пане Говстаде.

      Говстад. Мені здавалось би, що так.

      Бурмістр. Проте загалом у нашому місті панує прекрасний дух толерантності… справжній здоровий громадянський дух. Видима річ, це через те, що всіх нас єднає одна велика спільна справа – справа, що однаково високою мірою торкається всіх добродумних громадян.

      Говстад. Водолікарня, так?

      Бурмістр. Якраз вона. Наша велика, нова, розкішна водолікарня. Зачекайте! Вона стане головною життьовою умовою для міста. Немає сумніву!

      Фру Стокман. Те саме каже й Томас.

      Бурмістр. Яке, справді, надзвичайне піднесення в наших місцях уже за ці два роки! У людей завелися гроші, почалося життя, рух. Будівлі та земельні ділянки йдуть у гроші щодня.

      Говстад. Безробіття меншає.

      Бурмістр. Так, і це також. Тягар опіки над бідарями, що лежав на заможних класах, став далеко легший, і далі чимраз легшатиме – якщо тільки цей рік випаде справді добре поліття й прибуде багато приїжджих, багато хворих, що рознесуть славу про наш курорт.

      Говстад. Я чув, що є чималі надії на це.

      Бурмістр.